Кос поставив кулемет на місце і, смикаючи правою рукою за кудли Шарика, який нудьгував у темному кутку, весь час думає лише про одне: «Я чи не я? От коли б це бачив тато…»
Тільки десь за годину Єлень злегенька штовхає його в спину і, нахилившись, показує рукою, щоб перейшов на другий бік башти, де сидить командир.
Василеве обличчя вкрите курявою, і струмочки лоту прокладають по ній круті стежки. Поручик бере хлопця за плечі, притягує до себе й прямо в вухо каже:
– Я не знаю, чи це ти, чи ні. Розумієш? Не знаю. Бо стріляли по ньому всі. Але важливо, що ти не заплющив очі. Ти мені подобаєшся. Молодець.
Тепер уже Василь не тримає Янека за плечі, він обіймає його, притискує до грудей і цілує в щоку, а потім кричить:
– Обітрись, бо я тебе вимазав.
Тим часом Єлень, що виліз на башту і сидів, метляючи ногами в повітрі, затарабанив по броні й загукав:
– Хлопці, видно річку й міст. Це, мабуть, Буг, правда?
І всі троє лізуть нагору. Річка невелика, звивиста, береги зарослі верболозом і вільшиною.
– Справді, певно, Буг.
Вони вже під'їжджають, – до мосту не більше як п'ятдесят метрів, коли дівчина в темно-синьому береті застережно підіймає червоний прапорець, а жовтим рішуче показує вбік. Саакашвілі не хочеться повертати, і танк суне прямо на дівчину-регулювальницю, але та не боїться його: добре знає, що вона тут найвищий начальник. Ступає кілька кроків назустріч і стукає прапорцем по броні, мов канак по шкурі слона. А втім, пропорція тут інша – танк важить стільки, як добрий десяток слонів.
Доводиться з'їхати вбік, зупинитися. Всі четверо з жалем дивляться, як гармати одна за одною переправляються на другий берег.
– Чому вона прогнала нас?
– Не наша черга, – пояснює Василь. – Стоятимем тут, аж доки ті не проїдуть. Хіба що ти, Густліку, якось домовишся з нею. Скажи, мовляв, брати-поляки… і як там ще, зумієш.
Єлень зліз на землю, підійшов до дівчини-регулювальниці й, виструнчившись, козирнув:
– Люба дівчино, пропусти нас.
– Не можу, не дозволено. Коли воли пройдуть, то, може, буде місце.
– Наші вже по той бік. Ми ж поляки, додому повертаємось. Хто тут перший має право?
– Ти. Як хочеш, то я поцілую тебе, а танка пропустити не можу.
Єлень почервонів і повернув назад. Видряпався на броню, розвів руками:
– Сувора баба, такий вівчар, що тільки свої вівці пропускає.
Знизу в башту виліз Саакашвілі й втрутився в розмову:
– Гей ти, джигіт, дівки злякався, втік. Що ж тепер буде? До вечора тут стояти, чи як?
– Знаєте що? У мене є ідея, – мовив Янек і, нахилившись до товаришів з екіпажу, почав пошепки щось пояснювати, хоч і так їх ніхто не підслухував.