Янек і Густлік, скочивши на землю, попали прямо в обійми селян, які радісно їх вітали, якась струнка, смаглява дівчина в білій квітчастій сукенці обняла Коса, поцілувала в обидві щоки й дала букет жоржин. Обоє почервоніли й відступили на півкроку.
Якась жінка вхопила Янека за рукав.
– Людоньки! Такий молодий, і вже воює!
– Хлопці, а звідкіля ви?
– Я з Устроня – це там, звідки Вісла початок бере…
Єлень чесно працював, ішов уздовж щільної людської стіни і всіх по черзі, не вибираючи, не перебираючи, як стояли – дівчина, жінка чи чоловік – обнімав і цілував.
– Хто ще? З ким я ще не привітався? Вже всі? – Густлік перевів дух і витер піт з лоба.
– А цей чорний, замурзаний, чого мовчить? – Старий селянин показав рукою в бік танка, з якого, висунувшись до пояса через люк, виглядав польський солдат Григорій Саакашвілі. – Цей, мабуть, не наш.
– Наш, він з-під Сандомира, – впевнено пояснив Єлень. – Тільки його батько сажотрус, тому він такий чорний. А мовчить через те, що від хвилювання не може перевести дух.
– Машина – це не дівчина… – мовив Гжесь одну з тих фраз, які добре вивчив по-польськи, і на всякий випадок шмигонув у танк, зник під бронею.
– То тепер уже Польща буде? – запитав старий.
– Народна Польща, – відповів Янек.
– Це як же – народна?
– Фабрики й заводи перейдуть до робітників, а поміщицьку землю віддадуть селянам.
– За гроші?
– Безкоштовно.
– Невже це правда? У вісімнадцятому році теж так казали, а потім наші пани порозганяли військом ради.
– Тепер військо наше, не розженуть.
– Може й не розженуть, а може й розженуть, – чухав потилицю селянин.
– Випийте молочка. Холодненьке, щойно витягла з криниці, – жінка занурила у відро щербатий кухоль, розмальований волошками, подала танкістам.
Єлень випив один, другий, попросив третій.
– А ви часом не чули… – наважився запитати Янек. – Чи не було тут у вашій місцевості поручика Станіслава Коса?
Люди попросили, щоб він повторив прізвище, погомоніли між собою, згадували все, але, виявилося, не чули про такого.
– А де, пане, той поручик воював?
– На Вестерплятте.
– Дорогенький, там же нікого в живих не лишилося. Сім тисяч наших полягло, усі до єдиного…