Всі були здивовані таким наказом, але рушили обережно і, пригнувшись до землі, швидко перебігали від дерева до дерева, від могили до могили.
Шарик стояв нерухомо, пильно дивлячись на велику кам'яну гробницю з тесаних кам'яних плит, схожу на каплицю. На вершині її стояв ангел з відбитою рукою. З обох боків у мурах були віконця, а спереду товсті грати, зроблені, мабуть, у сільського коваля. За ґратами видно було плиту з рештками позолоченого напису.
Василь дав знак рукою, але Кос не послухав. Замість того, щоб пустити собаку, він прошепотів йому: «Стережи», і Шарик неохоче сів на землю за широкою могилою. Янек підповз до свого командира й прошепотів:
– Грати відхилені, на камені залишилася земля з чобота. Там хтось є.
Немовби на підтвердження цих слів, усередині гробниці майнула тінь, скрипнули іржаві завіси, і вийшов гробар. Мружачись од світла, побачив собаку й солдатів, похитав головою:
– Ви тут, а мали оглядати могили під муром. Видно, собачка привів. Добрий песик. Вам ще щось потрібно, панове?
Шарик вишкірив ікла й гаркнув.
– Якщо нічого не потрібно, то ходімо, панове, бо скоро вже ніч, пора закривати.
Собака загарчав ще раз, оглянувся на Янека й двічі гавкнув на гробницю.
– Хто там ще є всередині? – запитав Кос.
– Всередині? Нема нікого. – Гробар не оглядаючись попрямував до центральної алеї.
Назустріч йому нерішуче пішов Єлень.
– Там ще хтось є, – повторив Янек.
Ступив крок уперед до гробниці, і в ту ж мить з віконця гримнув постріл. Куля свиснула біля нього, збила бляшаний вінок з хреста на сусідній могилі.
Всі четверо мимоволі припали до землі. Василь перший вистрілив і крикнув:
– Вогонь!
Затиркотіли обидва автомати, але їм несподівано відповів кулемет, густими чергами притиснувши танкістів до землі.
– Обережно! – гукнув Єлень.
Він кинув гранату, і сильний вибух потряс повітря, збив з дашка безрукого ангела. Ще не розвіявся дим, а друзі підняли голови, щоб знову відкрити вогонь, та зсередини гробниці крізь грати висунулась на багнеті біла ганчірка:
– Вилазьте! – крикнув Єлень. – Raus![8]
Ті зрозуміли команду. З гробниці один за одним, кидаючи на землю зброю, вийшли семеро німців.
– Усі? – запитав Густлік. – Alle?[9]
Піднявши руки вгору, німці дружно закивали головами.
– Добре, – мовив Василь. – От тільки гробар чкурнув.