– Вогонь! – скоріше сказав, аніж вигукнув Чорноусов.
Ліс прокинувся. Відблиски пострілів замиготіли поміж дерев і над бруствером окопу. Янек чув цю пальбу, а сам вибирав ціль для кулемета; потім усі ті звуки зникли, і хлопець усім тілом відчував, як тріскотіли короткі черги і тремтів його «дегтярьов», наче тріпалася витягнута а води риба. Кос бачив спалахи на кінці дула свого кулемета й червоні рисочки трасуючих куль, – сьогодні вранці він старанно зарядив диск, кожен п'ятий патрон вкладав з трасуючою кулею. Коли помічав, що червона нитка прошивала постать і ціль зникала, він трошки переводив дуло і знову натискав спуск.
Позаду один за одним бабахнули два міномети, викинули в небо свист, що затихав на вершині траєкторії. Там угорі міни ніби завмерли на мить, потім перехилились униз і, сердито виючи, полетіли на землю, хлюпнули на порубі вогняними бризками.
Блиснули гармати німецьких танків. Уривчасті посвисти й вибухи наповнили просіку, стяте дерево знехотя похилилось і, падаючи дедалі швидше, гепнуло на землю.
Сунули німецькі танки і зростали на очах. То вже не були безформні коробки. Янек бачив виступ у перископ, спереду, на броні, дуло гармати. Затиснутий у руках кулемет злякано стрепенувся, нервово випустив чергу і, вистріливши останній патрон, замовк. Квапливо міняючи диск, Янек подумав: «Чого ж наші мовчать?»
З лівого боку гаркнула радянська гармата, а через секунду озвався схований в окопі Т-34. На броні німецького танка, що вже вповзав у просіку, бризнули два вогники і згасли. Танк сунув далі, але тепер по ньому без упину, мов два здорові молотники ціпами, били по черзі то гвардійці, то Василь із своєї башти. Невідомо, після якого пострілу над танком шугонуло високе полум'я, звилося вгорі у клубок, накрилося капюшоном з чорної сажі. З розбитого бака бризнуло навсібіч пальне, і машина, немов стодола після жнив, запалала яскравим смолоскипом.
Світло залило весь поруб. Видно було, як два інші німецькі танки повернули назад, як стрибками тікали гітлерівські гренадери. Янек наздоганяв їх вогнем, короткими чергами зупиняв їхній біг. У палаючому танку почали вибухати боєприпаси, нарешті зірвалась і полетіла на землю башта.
Протискуючись повз Янека, сержант поклав йому руку на плече і вигукнув:
– Досить! Бережи патрони.
І не зупиняючись підбіг до танка, постукав прикладом по броні.
– Назад!
Машина заднім ходом виповзла з окопу й відійшла більш як на сто метрів назад, куди показував Чорноусов. Разом з нею відходили стрільці, допомагаючи артилеристам відтягти гармату. Дійшли до самої вершини пагорба, зупинилися біля окопів і знову зайняли позиції.