Саакашвілі простягнув руку до дерева, під яким росли лілові дзвіночки, зірвав їх кілька і, ставши навколішки, подав однією рукою котелок, а другою – букет.
– Гарній дівчині – гарні квіти.
Маруся нічого не відповіла, тільки всміхнулась, але видно було, що Гжесева галантність припала їй до серця. Роздавши танкістам кашу й м'ясо, вона присіла на дні окопу біля Янека Коса. Шарик звичайно з недовірою ставився до нових людей, але на цей раз, можливо, приваблений запахом обіду, поклав їй голову на коліна й дозволив погладити себе.
– Стривайте, ми ще й для нього щось там вишкрябаємо.
Дівчина дала собаці каші з м'ясом і здивовано дивилася, що він не їсть.
– Візьми, – сказав Янек.
– Цей пес не тільки гарний, але й розумний.
Сідаючи знову біля Янека, Маруся зсунула з підборіддя ремінець і зняла каску. Коротко підстрижене волосся кольору свіжовилущених каштанів розсипалось їй над лобом.
– Ну що, кулеметнику? Хвалять тут тебе, нахвалитись не можуть. Мене звати Маруся, або Вогник, бо я руда. А тебе?
– Янек.
– Янек? Гарно. А це що означає? – Вона торкнула пальцем нашивки на його погоні.
– Капрал.
– А по-нашому?
– Молодший сержант.
– Ясно. Та я й бачу – ти не те що молодший, а зовсім молодий сержант.
Гжесь зітхнув і, залишивши Янека з Марусею, поліз у танк. З окопу висунувся артилерист із забинтованим плечем.
– Для дівчат що нове, те и цікаве. Чого ти, Марусю, тільки з поляками розмовляєш?
– Я не з усіма. З одним.
– Сподобався?
– Дуже! – Дівчина погладила Янека по щоці й додала: – Мені вже пора. До побачення.
Вона закинула порожній термос за спину, почепила на шию автомат і, як ото хлопець, підтягнувши тикові штани, пішла. Бійці проводжали її поглядами, поки Маруся перебігала від дерева до дерева. Потім скочила в траншею і зникла їм з очей.
Не минуло й півгодини, як з німецької сторони почувся гуркіт танкового мотора і два гарматні постріли. Снаряди пролетіли вгорі й вибухнули на вершині пагорба.
– Відповімо?
– Ні. Вони хочуть, щоб ми відповіли, хочуть узнати, де наша позиція. Пам'ятаєш, що я вчора казав про оборону? – нагадав Семен. – Ну, ходімо до машини, а то Саакашвілі занудиться там.
Ще до обіду вони скинули мундири й одягли комбінезони просто на голе тіло, повідкривали люки, а все одно під бронею було пекельно жарко. Шарик покрутився, зітхнув кілька разів і, поклавши лапи на край механікового люка, поглядав на Янека – чи не дозволить йому господар майнути в ліс.