– Не будь надто розумний. Як усі в машині – то всі. – Кос побоювався, щоб собаку не підстрелила випадкова куля. – Лягай тут.
Прийнявши від Гжеся чергування, Янек сидів на своєму місці, надівши шоломофон – генералів подарунок – і через кожні п'ятнадцять хвилин вмикав рацію, прислухаючись до звуків у ефірі. На хвилі радіостанції бригади було тихо. Перевіряючи правильність настройки, Янек злегенька повернув ручку, потім крутнув ще і раптом аж здригнувся: біля самісінького вуха пролунав хриплий голос:
– Асhtung! Drei… zwei… ein… Воmben![10]
І другий – російською мовою:
– Праворуч противник, іду в атаку, іду…
Почувся свист, потім швидко застукотіли дрібні краплі звуків азбуки Морзе, і знову обізвався людський голос:
– Горить.
Янек не знав, звідки линуть до нього ці голоси – зблизька чи здалека; не зрозумів, хто говорить: чи той, хто говорив, чи, може, бомбардувальник.
– Настройся на бригаду, – зіведів йому Семен.
Хлопець знехотя перейшов на потрібну хвилю; бригада мовчала, тільки чути було якесь шарудіння і тихе попискування. Шарик загарчав, покрутився, а тоді поклав голову Янекові на коліна й, висунувши схожий на кусок свіжої шинки язик, швидко дихав. Важко було дивитися на нього – від того ще більше мучила спрага. Семен наказав берегти воду, але ж пес того не знав, і пояснити йому було нелегко.
– …П'ять, «Береза-п'ять», «Береза-п'ять». Я – «Ока», я – «Ока»… – Голос Ліди, яка чергувала на радіостанції бригади, був приглушений відстанню. Вона ще раз повторила: – Я – «Ока», прийом, прийом… – І знову настала тиша.
З того часу, як Ліда повернула йому рукавиці, Янек кілька разів бачив її здалеку, завжди в товаристві штабних офіцерів, або хорунжого Зенека, отож і не розмовляв з нею. Тепер у нього не було вже в танку тих рукавиць, які носила Ліда, – він оддав їх разом з іншими непотрібними речами на склад. «Береза-п'ять» – то не їхні позивні, але Янек сприйняв їх як попередження. Рукою протер очі, змахнув з лоба краплини поту і зручніше вмостився на сидінні.
Кілька хвилин знову було тихо, потім у навушниках затріщало, почувся писк. Озвався чоловічий голос, але слів не можна було розібрати. Хтось когось кликав. Янек трошки повернув ручку і розібрав:
– Я – «Береза-один», увага…
– Чую, «Береза-три»… «Береза-два» чує.
– Я – «Береза-один», зліва вперед… Лівий швидше… Перед тобою…
– Бачу… Готовий.
– Механіку, повільніше… Вогонь!… Готовий.
– «Береза-два», у мене влучили.
– Повільніше. Бронебійним…