– Два горять.
– Третій готовий.
– Влучило в гусеницю, баки горять!
– З машини!
– Заряджай, заряджай… О дідько!
– Я – «Ока», я – «Ока». «Береза-п'ять», ти чуєш… Голоси затихли, відійшли кудись далі, й раптом виразно пролунало:
– Огірки на грядці, край лісу, праворуч п'ять від комина…
Хтось постукав по броні й гукнув:
– Хлопці, води хочете?
Над люком з'явилося лице Чорноусова. Сержант обома руками подавав їм каску, повну води.
Василь подякував, узяв, і, передаючи з рук до рук, вони пили по черзі – кожному по п'ять ковтків, щоб було справедливо. Вода була теплувата, відгонила болотом, і той присмак зостався у горлі й на піднебінні. Залишки на дні віддали Шарикові, той вдячно загарчав і швидко вихлебтав воду. Каску повернули Чорноусову.
– Василю, ти чув?
– Чув. «Береза» – це третя рота.
– Вони були в бою. Що з ними стало?
– Невідомо, але, думаю, було жарко.
– У нас тиша. Може, там ми були б потрібніші?
– Може.
Немовби у відповідь на це зауваження про тишу, почувся звук, наче заскрипів велетенський старий годинник, у якому заржавів увесь механізм, бо його роками не' заводили. Єлень, що сидів на ящиках із снарядами, схопився і швиденько прикрив люки. Він зробив це саме вчасно, бо в повітрі зненацька зашуміло, а тоді немов грім під час грози, загуркотіли один за одним вибухи.
– Небельверфер, – сказав Густлік, – міномет такий. Знаю клятого, оглядав зблизька. У нього шість з'єднаних докупи дул, і як почне бити, то вже б'є.
Залп, що ліг попереду, був тільки сигналом. Тепер німецькі міномети почали гавкати, мов собаки в селі, коли вулицею проїжджає машина. Підгавкували то з лівого боку, то з правого, розпалюючи один одного, а їхній вогонь, коригований, видно, спостерігачем, намацував лісові окопи й підходив щораз ближче.
Осколки, спочатку поодинокі, тепер дедалі густіше дзьобали броню, стукали, голосно дзенькаючи, і відлітали, журкаючи, мов джмелі. Запахло землею й курявою, а потім раптом струсонуло всім танком, і хвиля гуркоту вдарила танкістам у вуха.
– Клюнули нас, – не витримав Саакашвілі і докинув одну з небагатьох польських фраз, які він знав: – А бодай їх холера…
– Буває, – спокійно озвався Василь. – Це не страшно. У нашого коня міцна шкура.
– Вийду побачу, – хвилювався механік. – Чи не в жалюзі мотора вдарило.
– А вони закриті були?
– Закриті.
– Тоді почекай, хай перестануть.
– Добрий кінь, – повторив Янек. – А знаєте, треба було б якось назвати наш танк.