Хлопці повернули в повітку.
– Ще битимемося, чи досить з тебе? – запитав Янек.
– Ні, битися – це дурне. Моя війна, твоя війна – одна війна. Візьми мій трактор, коли я піду в армію.
Мовчали. Янекові хотілося пояснити цьому трактористові, яка близька ця війна для нього, хоча вона й далеко звідси – за десять тисяч кілометрів. Але він не знав, як розпочати, і боявся, що словами не передасть того, про що думав.
– Хлопці! – гукнув Старий.
Вони помили руки гасом, витерли їх мокрою землею, сполоснули під ринвою. Забравши лампу, вернулись де хати, де вже лежали прямо на столі теплі коржики з житнього борошна, а на бляшаній тарілці парувала варена дичина.
Поїли мовчки. Потім Янек приніс закіптюжений чайник, налив у два кухлі, а перед третім завагався.
– Чай, але гіркий. Цукор у нас кінчився. Питимеш?
– У мене є свій цукор, – відповів Григорій і, діставши з кишені ганчірочку, розгорнув її. – Ще кусок лишився. Дай ніж.
Розбив кусок черенком, дав кожному потрошку. Пили чай, тримаючи цукор за щокою.
Шарик прокинувся, запищав у кутку. Тракторист згріб солодкі кришки на долоню, пішов у куток і радісно мовив:
– Мале, та завзяте. Лиже, як старий, і ще й зубами мої пальці пробує.
Ощасливлене цуценя весело гавкнуло, замахало хвостиком. Янек, усміхаючись, дивився з хвилину, а потім приніс кожуха, розіслав на лаві й сказав:
– Лягай спи. Я закінчу сам.
Саакашвілі попустив пояс, витягнувся і, підклавши руки під кучеряву голову, сонно сказав:
– Сон після роботи – добрий сон. Тут тепло, м'яко, вода на голову не капає, але по-справжньому спиш тільки у нас, в Грузії. Там лягаєш і ставиш коло себе глек вина; двері розчинені навстіж, ніч заходить до хати, зорі входять…
– У двері чи, може, через сон?
– Як зорі входять? І в двері, і через сон. Однаково. Стало тихо. Старий хотів закурити, простягнув руку, але газети, що лежала біля лампи, не дістав. Янек підвівся, щоб йому подати. Проте, кинувши оком на складений папір, затримав його в руці.
– Можна мені взяти? – запитав.
– Ти що? Хочеш закурити?
– Ні, я вам принесу іншу газету, принесу і складу. Таку саму. Гаразд?
– Гаразд, – відповів мисливець.
Янек сховав папір на грудях, до тієї самої кишені, де в нього були тигрові вуха. Оглянувся, чи не треба ще чого, але Старий махнув йому рукою, мовляв, можеш іти.
І ось він наодинці з трактором у порожній повітці. Вклав нові вкладиші до підшипників, змазав їх мастилом, закріпив на місці, кілька разів крутнув ручку і знову зняв. При світлі лампи видно було, які частини сріблястого сплаву точно пасують до форми вала – у заглибинах лишилися сліди мастила. Гострим плоским ножиком Янек почав знімати тонесенькі стружки м'якого металу, – припасовував.