А в той час екіпаж не гаяв часу. Єлень, як найдужчий, носив одну за одною скриньки із снарядами для танкової гармати і з патронами для оточених піхотинців. Гжесь подавав їх селянинові, що стояв на броні, а той обережно опускав у люк, до рук Янекові, який ставив скриньки всередині машини. Механіки з роти технічного зебезпечення поповнювали запаси пального й мастила, технік ходив круг танка, перевіряв ланки гусениць, бандажі на котках.
Генерал, помітивши Василя, який повертався до машини, гукнув:
– Тепер уже боєприпасів повний комплект. А ви, пане Черешняк, певно, втомились? Рушаймо, нам пора.
Селянин незграбно зліз на землю, підійшов, застібаючи потертий піджак, і, зупинившись за два кроки перед командиром бригади, повторив:
– Нам пора, пане генерал. – Але не рушив з місця, стояв, шуруючи долонею вгору й вниз по зарослій щоці.
– Вже їдемо, про що ще думаєте?
– Думаю, чи знайдуть вони ті буки. Адже ж нетутешні.
– Мабуть, знайдуть.
– Може б, я показав.
– А спина не болить?
– Ой, болить! Але ж усе одно болить, чи я тут стоятиму, чи туди поїду.
– Хто його знає, може, ви й маєте рацію, це було б непогано.
– А ви, пане генерал, написали б мені потім якусь бумажку, щоб лісу дали. Хатину, значить, поставити, бо ми жили в бараках, а бараки згоріли.
– Бумагу на ліс я дам. І землю теж ви одержите.
– Руські, що в нас були, теж так казали. Тільки що ж то чужу землю обіцяти. Хіба граф їх послухає?
– Це не росіяни, це наш уряд так каже. Безземельні селяни одержать землю.
– Невже це правда? Коли була та війна, те ж обіцяли, але так і не дали.
– А тепер дадуть. Це правда.
– Може й правда… То коли б оту бумажку… Я б до буків провів, а от далі…
Селянин опустив праву руку й тепер лівою почав терти вже другу щоку.
– Що ще, пане Черешняк?
– Та мені здається, що далі вони заблудять. Не інакше, як до ялівцю треба показати.
– Там уже німці.
– Я знаю, що німці, але я всередині цієї машини поїхав би. Тільки якби ви мені іще щось додали.
Шарик, який зустрів знайомих і встиг уже поїсти й досхочу попити води з воронки, тепер, помітивши, що його екіпаж працює, підбіг до генерала, почав ластитись, радий, що не треба сидіти в танку. Генерал притримав його за голову і, простягнувши вбік ліву руку, гукнув автоматника.