Командир радянського батальйону сидів трохи далі на дні колишнього льоху, склепіння якого розбив снаряд, і, закриваючись краєм плащ-палатки, читав наказ, раз у раз поглядаючи на карту. Молодий автоматник, з подзьобатим віспою обличчям, такий же худорлявий, як і його командир, присвічував кишеньковим ліхтариком. Здоровий ясноволосий сибіряк із снайперською гвинтівкою в руках стояв, спершись на пень зрізаної сосни, і мовчки поглядав на танкістів.
– Хлопці! – тихо озвався Василь. – Хлопці! – повторив з притиском.
Танкісти випрямились, дивилися на Семена, руки їм перестали тремтіти.
– Доповідайте, що в кого.
– У мене все гаразд, – озвався Єлень. – Ударило по люку, але тепер уже все в порядку.
– Бензонасос вийшов з ладу, – з жалем почав Саакашвілі. – Я ще тоді, перед заняттями, казав: «Дайте навий». Дали старий, пообіцяли замінити. Не замінили. На ручному кількасот метрів проїду, а далі не потягне. І коліно розбив, болить, хай йому біс. Коли б тут була хоч та руда Маруся, що тоді приходила…
– Під чає останнього вибуху побито лампи, – перервав Янек. – Зв'язку нема й не буде.
Всі розуміли, що тепер вони – як глуха й кульгава людина, непридатна в бою.
Низенький капітан вийшов із льоху, підсів до Василя.
– Дісталося вам.
– Дісталось.
– Безглуздо, що це від своїх, але… самі розумієте.
– Розумію. Ми повинні були дати сигнал ракетами, але осколок заклинив люк.
– Вдосвіта будемо пробиватися. Не знаю тільки, чи продержимось. Німці лізуть раз у раз, а в моїх людей по десятку патронів.
– Патрони ми вам привезли.
– Це чудово. Може, дасте кілька снарядів і до гармати? У мене лишилась одна сімдесятишестиміліметровка.
– Дамо. Тим більше, що наш танк тут залишиться, – з місця може вести вогонь, а їхати – ні. Ми підемо з вами пішки. Два ручні кулемети – це теж сила.
Баранов розіслав посильних. В сутінках, які дедалі густішали, до танка почали сходитися піхотинці. Єлень видавав їм ящики з патронами. Артилерійські снаряди брали по два, несли їх під пахвами.
– Протипіхотні міни теж є.
– Нема кому їх поставити! люди сплять. На світанку, перед відходом, закопаємо їх. Тепер у кожному відділенні тільки один вартує – будить усіх, коли німці починають лізти, – Каштан глянув на годинника й додав: – У них в усьому «Ordnung» – порядок. Воюють за розкладом. Ось побачите, за п'ятнадцять хвилин полізуть.