Він викинув усі «крикнув», «вигукнув», «заявив» і «визнав», лишивши замість них просте слово «сказав». Витер недоречні сльози і вичистив найогидніші діалоги. Імена, дати і місця довелося змінити. Лишилося питання незакінченого тексту. І саме цьому найстрашнішому завданню Пфефферкорн присвятив свою увагу на цілий місяць.
Невисловленим правилом романів Вільяма де Валле було те, що справедливість має взяти гору. Певною мірою. Коханці-садисти, дурні громили завжди зарано відправлялися на той світ, а от злі генії часто втікали, щоб задумати іще один підступний план. Така незавершеність була важливою з кількох причин. По-перше, вона натякала, що можна чекати подальших пригод. Імовірність того, що зло нанесе удар у відповідь, була по-своєму привабливою. За нашого часу і в такому віці думка про те, що добро завжди перемагатиме зло, було якоюсь неправдоподібною. Сучасний читач вимагав моральної і фактичної невизначеності. Але зовсім трошки. Тож, виліплюючи кінець, Пфефферкорн щосили намагався досягти цієї непевної рівноваги.
Він убив Діка Стаппа.
Принаймні, так здавалося. З тексту цього зрозуміти не можна було: оступився на кручі. І Стапп не був Стаппом, бо Пфефферкорн перехрестив його на Гаррі Шагріна.
Те, що лишилося після того, як Пфефферкорн закінчив переробку нашвидкуруч, було дивним гібридом його і Біллового стилів. Хтось би ще погрався із фіналом, але Пфефферкорн уважав, що і так уже багато зробив, аби рукопис купили в такому вигляді, як він є. Роздрукував. Надрукував нову титульну сторінку. З новою назвою — «Криваві очі». Відправив книжку своєму агентові та став чекати на відповідь.
Два:
Комерція
Глава двадцять четверта
фефферкорн розбагатів. Його роман «Криваві очі» протримався в списку бестселерів сто двадцять один день. Видавець обрав книгу головною подією осені і вклав у рекламу чималу суму, витратившись не лише на об’яви в газетах та журналах, а ще й на інтернет. Тепер ім’я Пфефферкорна, написане сріблястими літерами, можна було побачити в аеропортах, супермаркетах і гуртових магазинах, на полицях у бібліотеках і в руках багатьох читачів. Сісти в автобус або вагон метро у великому американському місті і не побачити хоча б одну людину, що не відривала очей від книги, було дуже важко. Роман перетворився на аудіокнигу, адаптовану книгу, електронну книгу, електронну книгу «з бонусами», «розширену» електронну книгу, книгу 3D, графічний роман, книжку-розкладку, графічний роман-розкладку 3D, мангу[1], книжку, видану шрифтом Брайля, і подарункове видання. Його переклали на тридцять три мови, включаючи словацьку, злабійську і тайську.
Успіх книги був не лише комерційним. Критики розщедрилися на відгуки. Серед часто повторюваних фраз були «набагато краще за простий трилер» і «перевертає жанр догори ногами». Кілька рецензентів виділяли неординарну кінцівку.
Пфефферкорнові гарантували безліч інтерв’ю, він став головним героєм незчисленних блогів. Він відвідав з’їзд фанатів трилерів, де отримав титул «Новобранець року». Потиснув стільки долонь і підписав стільки примірників, що рука боліла. Видавець зробив для нього веб-сайт і наполягав, щоб він долучався до нового виду засобів масової інформації. Він власноруч відповідав на кожен лист та е-мейл. Утім, обсяг кореспонденції був набагато меншим, ніж він очікував, ураховуючи, скільки книжок продалося. Здається, у більшості людей не вистачає часу писати. А ті, хто його мав, удавалися до крайнощів: або висловлювали своє сліпе захоплення, або кипіли шаленою ненавистю. Перших було набагато більше, ніж останніх. І Пфефферкорн був дуже радий.