Теж талантові її завдячуємо факт, що читач дуже скоро перестає бути тільки обсерватором і об’єктивно приглядатись акції. Він непомітно подає авторці руку й поквапно проходить з нею усіма стежками не тільки сюжету, але кожної ситуації, навіть думки її героїв і, коли її рука залишає читача собі самому, відсилаючи його до чергового тому книжки, читачеві остається хіба ще раз читати книжку, щоб удруге самому дивитись, або, коли йому це не вдається, відчуває втрату щойно пізнаної особи, що стала добре знайомою і дорогою і надто рано відійшла. Та це вже не заслуга автора, а радше її хист, що їй вищою силою даний.
Хочеться відмітити ті прикмети її творчого пера, що саме формувалися її свідомістю, почуваннями та волею, тобто чинниками, що найповніше окреслюють її поставу та світогляд в образах її героїв.
Сама авторка в своїх споминах так характеризує себе: «Є в мене одна якась дивна мені самій незрозуміла риса вдачі. Я не маю того, що називають "силою характеру", але скільки пригадую собі випадків, коли мені доводилось ставати віч-на-віч з сильнішим від себе ворогом, то, замість страху, розгублености чи приниження, мене опановував холодний, високомірний спокій. Якась могутня сила родилася в незбагнених тайниках моєї душі й огортала мене невгнутим, не проникальним панциром. І, скільки собі пригадую, в таких моментах мої противники щулились і намагались не дивитися мені в очі». Ми могли б не вірити авторці, її словам, коли б це було сказане в іншому місці. Але читач її споминів має всі засоби, якщо він здібний аналізувати твір, провірити це і погодитися з її власною характеристикою.
З її біографії кілька фактів кидає світло для кращого рельєфу її портрету: «Народилася 1913 року, скінчила педагогічний інститут, працювала як учителька мови і літератури в середній школі. Ціле своє життя під большевиками тяжко боролася зі скрайною нуждою і серед найтяжчих обставин здобувала освіту.Одружилася, маючи 18 років, з людиною надзвичайно інтелігентною та свідомою, що мала рішаючий вплив на остаточне формування мого національного світогляду. Чоловіка напередодні вибуху німецько-совєтської війни засуджено на кару смерти під закидом формування і очолювання підпільної контрреволюційної організації. Перші літературні й журналістичіні спроби датуються початком німецької окупації України. По розгромі німців на східньому фронті тікала сама з двома дітьми через Галичину і Словаччину аж до Австрії, де мене застав кінець війни. В 1947 році прибула з другим чоловіком і трьома дітьми до Бразилії і щойно тут почала посвячувати більше уваги писанню. Виданням спогадів «З часів єжовщини» окремою книжкою (Мюнхен, «Українське видавництво», 1954) починається моя «справжня» письменнича діяльність. За цією книжкою йде тритомова повість «Бог Вогню» і «Чудасій». Під різними скороченнями і псевдонімами друкуюся в кількох видавництвах («Свобода», колись «Український Самостійник», а тепер «Шлях Перемоги», «Наше Життя», «Мітла» і «Гомін України»). Якщо говорити про мою амбіцію, то я не так пишаюся тим, що написала, як тим, що писала і пишу в обставинах, в яких ледви чи писала б інша людина, особливо мати і господиня дому». (Підкреслення мої — Б. С.).
Приймати життя як боротьбу й не миритися з обставинами, маючи власні принципи, — цю засаду авторка ставила не тільки перед собою в моментах, що перерішують вислід життя, цю засаду ставить вона перед своїми героями творів і рівночасно перед читачем. Ця властивість не менше цінна в творі, призначеному для юнацтва, «Бог вогню». Історія з неймовірними появами — містичної Кобри, фантастичними пригодами в печері зі скарбами, стосовно до уяви віку дитини і молодої людини, твір реальний постатями характерів, вічний принципами моралі, високоякісний ідейно-виховними цілями. При всіх цих прикметах він не переладований поученнями нудних моралізаторів. Діялогами героїв, їх акцією, образами подій художніми засобами авторка досягає ідейні цілі.
Герой повісти, Богдан Сокіл — молодий український юнак у Бразилії, зв’язаний розбійниками лежить у печері, призначений на повільну смерть. З відкритими ранами на обличчі усвідомлює своє положення. І яка його реакція? — «Що тобі поможуть сльози в такій ситуації? Нічого не поможуть!» — рішає Богдан.. — «Адже є Бог на небі, а в мене є ще сила. З Божою поміччю не пропаду». Авторка виразно підкреслює, що тільки тоді зроджується сила, коли її попереджає віра. Віра — це найбільша сила, особливо, коли це віра в Бога і в чудо власного зусилля.