— Ні, не пожалкую, — запевнив Нільс. — Мені ніколи не було так добре, як з вами.
— Ну, нехай буде по-твоєму,— згодилась Ака.
— Дякую, — сказав Нільс і аж підскочив з радощів..
 |
|
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ |
ЧАРІВНА СОПІЛКА
1
На південному сході округи Сконе, неподалік від моря, стоїть старовинний замок Глімінге. Цю могутню кам’яницю видно на багато миль навкруги. Хоч замок має тільки чотири поверхи, але він такий великий, що звичайна сільська хата здається супроти нього просто іграшковою.
Грубезні стіни замка стиснули помешкання. Сходи там вузькі, коридори тісні та й кімнат небагато. Вікна зроблено тільки на горішніх поверхах, а на нижніх прорізано лише вузенькі стрільниці.
В давні неспокійні часи люди шукали захистку від ворогів у міцних стінах, так само як у люту зиму вони ховаються від морозу в тепле хутро.
Та коли настали мирні дні, люди не схотіли жити в старих понурих і холодних фортецях. Давно вже вони покинули й замок Глімінге, перебравшись у світлі та просторі будинки.
На той час, коли Нільс Гольгерсон подорожував з дикими гусьми, Глімінгський замок стояв уже порожній. Проте це не значить, що там ніхто не мешкав. На даху кожного літа мостили собі гніздо лелеки, у вікнах гніздились сови, в коридорах висіли кажани, а в розваленій грубі на кухні жила стара здичавіла кішка.
Якось, коли табун Аки з Кебнекайсе пасся рано-вранці недалеко замка, до нього долинув голосний поклик:
— Кру-у, кру-у! Журавель Курлик б’є чолом Аці та її табунові і просить передати, що завтра на горі Кула відбудеться великий танок журавлів!
Ака витягнула шию й відразу відповіла:
— Вітаю вас і дякую! Вітаю вас і дякую!
Журавлі полетіли далі, але дикі гуси ще довго чули, як вони кричали над кожним полем і кожним гайком:
— Кру-у! Кру-у! Журавель Курлик просить вас завітати на гору Кула...
Дикі гуси раді були розважитися.
— Тобі пощастило, — сказали вони Мортенові. — Ти побачиш великий танок журавлів.
— А хіба це якийсь особливий танок? — спитав гусак.
— О, таке тобі навіть і не снилося, — відповіли дикі гуси.
— Треба поміркувати, де діти завтра Нільса, щоб з ним не сталося якогось лиха, поки ми будемо на горі Кула, — мовила Ака.
— його не можна кинути самого, — сказав Мортен. — Якщо журавлі не дозволять йому прийти на свято, то я залишуся з хлопчиком.
— На святі звірів і птахів, відколи світ стоїть, ще не було жодної людини, — мовила Ака. — І я не зважусь узяти його
з собою. Та про це ми ще поговоримо вдень, а тепер нам треба кінчати сніданок.
І гуси заходились пастися далі.
Поки вони снідали, Нільс сидів на березі потічка й грав на сопілці. Йому страшенно кортіло побачити журавлиний танок, але він не мав одваги хоч словом натякнути про це Мортенові чи комусь іншому.
Хлопчикові було дуже прикро, що Ака й досі йому недовіряє. Невже вона не розуміє, що коли Нільс не захотів повертатись додому, а залишився з гусьми, то вже певне їх не зрадить!
«Я так прямо й скажу Аці», — поклав собі Нільс.
Він підійшов до проводарки, але не встиг і рота розтулити, бо саме цю мить до гусей завітав гість. Це був лелека Ерменріг із замка Глімінге.
Лелеки не дуже доладні птахи. Шия й тулуб у них такі, як у домашніх гусей, зате крила широченні. А ноги — довжелезні, як дві жердини, помальовані в червоне. До маленької голови припасовано грубезний дзьоб, що тягне її донизу. Тому лелеки завжди ходять з похиленою головою, немов чимось зажурені або невдоволені.
Ака здивувалась, що лелека завітав до них, бо звичайно лелеки не люблять знатися з іншими птахами. Вона швидко пішла йому назустріч, уклонилась у відповідь на його поклін і сказала:
— Рада вас бачити, пане Ерменрігу. Сподіваюсь, у вас удома все гаразд?
Та недарма кажуть, що бузьок розтуляє дзьоба тільки для того, щоб поскаржитись.
Якусь мить він тільки клацав дзьобом, а тоді почав нарікати хрипким голосом:
— Де там гаразд! Гніздо моє геть поруйнували зимові бу- рі, їсти стає нічого, бо люди дедалі більше пхаються в мої володіння. Висушують болота, поорали луги. Доведеться шукати собі іншого місця. А тут ще раптом нове лихо. Жорстокий ворог хоче знищити нашу домівку. Він уже давно точить зуби на замок, бо там люди зберігають зерно. А сьогодні вночі він таки заволодіє нашим пристановищем. Ох, горе нам! Хіба ви не чули про сірих пацюків?
— А чому ви думаєте, що пацюки саме сьогодні увірвуться до замка? — спитала Ака.