То хто ж її відчинив?
Нільсові стало лячно. Може, поки він спав, до хати заліз злодій? Може, він ховається десь у кутку? Хлопчик боявся поворухнутись і не зводив очей з люстерка. Він сподівався побачити в ньому злодія.
Раптом Нільс помітив на краєчку скрині якусь тінь. Ось вона заворушилась...
Невже то йому ввижається? Хлопчик придивився пильніше і зачудовано роззявив рота.
На скрині сидів — хто б ви думали? Гном! Справжнісінький гном у чорному каптанці з білим мереживним коміром і манжетами, в штанях і крислатому капелюсі. Панчохи в нього були підв’язані під коліньми пишними бантами, а на черевиках поблискували срібні пряжки. Обличчя гном мав старе, зморшкувате.
Нільс багато чував про гномів, проте ніяк не сподівався, що вони такі маленькі. Адже цей, на скрині, був завбільшки з палець.
Гном витяг вишиваного очіпка і так захоплено його роздивлявся, що й не помітив, як хлопчик прокинувся.
Нільс був страшенно вражений, однак страх його минувся. Бо хіба можна боятися такого маленького чоловічка!
Поки той, забувши про все на світі, милувався чудовим старовинним візерунком, хлопчик розмірковував, яку б його встругнути капость. Може, вштовхнути гнома до скрині і закляпнути віко?
Однак Нільс не наважився
торкнути гнома рукою, тому він озирнувся по кімнаті, шукаючи, чим би його штовхнути. Він глянув на канапу, потім перевів Погляд на плиту, на мисник, на відро з водою біля дверей, на заставлену всякою всячиною шаховку. Далі зир-нув на татову рушницю, що висіла на стіні. Нарешті погляд його спинився на сачкові ловити метеликів, що висів на цвяшку біля самого вікна. Ось це йому й треба!
Нільс обережно підвівся і схопив із цвяха сачок. Хляп! — і гном опинився в пастці!
Хлопчик сам не сподівався, що йому так пощастить. Гном полетів у сачок сторч головою і безпорадно борсався на самому дні.
Нільс не знав, що йому робити з полоненим. Він тільки розмахував сачком, аби гном не видряпався і не втік.
— Слухай-но, Нільсе, — озвався нарешті гном, — відпусти мене на волю. Я вже багато років допомагаю вашій родині, тож зглянься надо мною. Я тобі дам золотого завбільшки з татів годинник.
Нільс подумав, що одна монета — надто малий викуп. Проте він уже й сам радий був спекатись гнома. Тому хлопчик перестав вимахувати сачком.
Гном, спритно чіпляючись за сітку, видряпався вже майже на самий верх, коли Нільсові раптом спало на думку, що можна було б зажадати від полоненого ще одного: хай зробить так, аби уроки вивчились самі собою.
І він знову труснув сачком.
Та враз хлопець дістав такого ляпаса, що випустив із рук сачка і брязнув на підлогу...
Коли Нільс отямився, то побачив, що він у хаті сам один. Від гнома й сліду не залишилось, скриня була зачинена, а сачок висів на цвяшку, там де й завжди.
Якби обличчя не горіло від ляпаса, ніби хто його ошпарив, хлопчик подумав би, що це йому тільки приснилося.
«Звичайно, тато й мама скажуть, що я все вигадав, — міркував він. — Не повірять, що я через гнома не вивчив уроків. Краще відразу взятися за книгу».
Однак, ступивши кілька кроків, Нільс зупинився. Сталось щось дивне. Не могла ж кімната вирости! Але чого ж тоді йому так довго треба йти до столу? А що зробилося з кріслом? На вигляд воно ніби таке саме, як було, та чомусь хлопчикові довелося спинатись на поперечки, щоб сісти на нього. І стіл теж виріс — до нього не дотягтися з крісла, хіба що стати на бильце.
— Що за напасть! — вигукнув Нільс. — Чи не зачарував гном і крісло, і стіл, і геть усю кімнату?
Книжка теж лежала на столі і на вигляд була ніби така сама, проте й з нею щось сталося, бо Нільс не міг прочитати й слова, доки не виліз на саму сторінку.
Він ледве здолав кілька рядків, а тоді випадково підвів голову, позирнув на люстерко і здивовано скрикнув:
— О, а це хто?
Бо в дзеркалі він помітив маленького гнома, одягненого в шкіряні штанці та картату сорочку.
— А вбраний він точнісінько так, як я, — по хвилі мовив Нільс і посварився на гнома кулаком.
Чоловічок у дзеркалі теж посварився кулаком.
Нільс смикнув себе за чуба, і гном у дзеркалі смикнув себе за чуба.
Нільс крутнувся на п’ятах, і хлопчик у дзеркалі зробив те саме. Нільс зазирнув за люстерко, чи, бува, не сховався хтось за ним. Та все дарма: там не було нікого.
І тоді Нільса охопив розпач. Він збагнув, що гном зачару-
вав його, і той малесенький хлопчик у дзеркалі — це він сам, Нільс Гольгерсон.
«А може, це тільки сон? — подумав він. — Може, треба трошки почекати, і все мине?»
Хлопчик став перед люстерком і на хвильку зажмурився. Потім розплющив очі, та дарма: він ані на палець не побільшав. Усе залишилось таке саме — білявий чуб, ластовиння на носі, латки на штанцях, поцеровані шкарпетки — геть усе, тільки набагато меншого розміру.