Після полудня до Нільса раптом підбіг весь табун.
— Ти не бачив Мортена? — спитали гуси.
— Ні, не бачив, — відповів хлопчик.
— Він ще недавно був з нами, — сказала Ака, — а тепер десь дівся, не знаємо, де його й шукати.
Нільс страшенно злякався.
— А чи, бува, не бачив хто поблизу лисиці або змії? — Стривожено спитав він.
— Ні, начебто не бачили, — відповіли гуси. Певно, Мортен заблукав у тумані.
Так чи так, а для Нільса це було страшне лихо, тож він одразу кинувся на пошуки. В густому тумані хлопчика ніхто не помічав, зате й йому погано було видно. Нільс натикався на пташині зграї, але білого гусака не знаходив.
Хлопчик марно шукав товариша до самісінького вечора, а коли почало смеркати, з важким серцем повернувся назад. Він стомлено плентався, нарікаючи на себе, що не зумів уберегти* Мортена.
Та раптом у тумані щось забіліло. Хлопчик кинувся туди і радісно скрикнув: це був гусак! Живий і здоровий!
Виявилося, Мортен справді заблукав у тумані. Хлопчик обняв його за шию і попросив більше не відлучатися від табуна. Мортен пообіцяв: він сам злякався, коли збився з дороги.
Однак другого дня, як Нільс збирав на березі мушлі, до нього знову прибігли дикі гуси й спитали, чи не бачив він Мортена.
Значить, гусак не дотримав свого слова і вдруге заблукав у тумані?
І знову Нільс вирушив на пошуки. Цілий день ходив він лугом, шукав на березі, та все марно. Довелося повертатись ні з чим. Тепер хлопчик уже був певний, що гусак загинув.
Несподівано Нільс почув шурхіт: позад нього скотився камінець. Він обернувся й побачив Мортена, що з повним дзьобом водоростей насилу видирався на купу каміння. Гусак не помітив хлопчика, і той тихенько поліз за ним, щоб дізнатися, чого це гусак так таємниче зникає.
На купі каміння він побачив сіру гуску. Вона радо зустріла Мортена. Хлопчик був зовсім близько і чув їхню розмову. Він дізнався, що в гуски пошкоджене крило і табун залишив її саму. Вона вже помирала з голоду, коли це вчора Мортен почув її крик і поспішив на поміч. Гусак носив хворій їжу,
сподіваючись, що крило в неї заживе, перше ніж табун Аки покине острів.
Та ось Мортен попрощався з гускою і пообіцяв, що вранці прийде знову.
Коли гусак зник, Нільс виліз на каміння. Гуска злякалася, але він заспокоїв її.
— Не бійся, я Нільс, Мортенів товариш. Я хочу тобі допомогти.
Як тільки хлопчик назвав себе, гуска схилила голову й мовила:
— Я дуже рада, що ти прийшов, бо Мортен сказав, що ти найрозумніший і найдобріший з усіх.
Нільсові стало ніяково від такої похвали, і він почав обмацувати пошкоджене крило. Кістки були цілі, лише суглоб звихнений.
— Ну, тримайся! — сказав хлопчик і щосили смикнув за крило.
Як для першого разу, він зробив це дуже швидко і вправно, але гусці, очевидно, було страшенно боляче, бо вона зойкнула і зомліла.
Нільс перелякався. Хотів допомогти гусці, а, виходить, убив її! Він мерщій скочив з каміння і кинувся тікати.
Аж третього ранку туман розвіявся, і Ака оголосила, що табун полетить далі. Всі гуси були готові, тільки Мортен не бажав летіти. Він просив їх залишитися на острові ще трохи. Нільс знав, у чому річ, — гусак не хотів покидати хвору гуску. Проте Ака не послухалась Мортена, і табун знявся вгору.
Нільс стрибнув на спину гусакові, і той неохоче рушив за всіма.
Хлопчик був радий, що гуси залишають острів, його мучило сумління, але він не хотів признаватися Мортенові, що вбив гуску. Краще хай гусак про це нічого не знає. Та Нільса дивувало, що Мортен залишив немічну гуску з спокійним сердцем.
Але раптом Мортен звернув убік. Думка про хвору гуску не давала йому спокою. Нехай він не полетить у Лапландію, та не кине на голодну смерть хвору.
Кілька помахів крил, і Мортен був уже біля купи каміння. Але гуски там не було.
— Пушинко! Пушинко! Де ти? — кликав гусак.
«Певно, її з’їла лисиця», — подумав Нільс.
Аж ось від води почувся голос:
— Я тут купаюсь! — І на берег вийшла сіра гуска.
Крила в неї були зовсім здорові. Вона розповіла Морте-
иові, як Нільс учора її вилікував.
А за мить вони вже всі троє, раді й веселі, доганяли табун Аки.
Дикі гуси летіли з острова через Кальмарську протоку. Хоч вітер односив їх убік, проте вони зрештою наблизилися до берега. Та коли вони досягли шхерів, вітер засвистів з такою силою, що вода під ними почорніла. Ака на мить нерухомо повисла в повітрі, потім швидко майнула вниз. Та не встигли гуси сісти, як на них налетів шторм, що шалено гнав із берега хмари куряви й солону піну. Тепер він підхопив гусей і погнав знов у море.