Нільс сидів на гусакові й дивився вниз. Під ним лежала долина, геть пописана смугами, що простяглися з півночі на південь. Хлопчик ніяк не міг збагнути, що це таке. Річки? Надто їх багато. Стежки? Але ж тут взагалі не видно ані міст, ані сіл..
— Що то за смуги? — спитав він у гусей.
— Дороги й залізниці, дороги й залізниці, — відповіли гуси.
Нільс здивувався. Отже, за цією долиною має бути дуже
людно, що туди веде стільки доріг? А він вважав, що там самі тільки ліси й озера!
Аж ось хлопчик почув унизу якийсь глухий гуркіт. Він нагнувся до шиї гусакові, щоб краще було видно, і побачив посеред лісистих пагорбів велику дірку, що прямовисно вела вглиб землі. Біля неї височіли купи сірого каміння, а поблизу стояла будівля, де чмихала парова машина. Від дірки до одної купи люди возили вагонетками каміння.
— Навіщо з землі витягають стільки каміння? — зачудовано гукнув униз Нільс.
— От дурний, не може відрізнити залізної руди від каміння! — зацвірінькали горобці: вони все знали, бо були тут як дома.
Тоді хлопчик зрозумів, що це рудня.
Далі він побачив високу восьмигранну споруду, з якої в небо бухкали дим.і полум’я. Біля неї лежали купи руди і вугілля. Спочатку хлопчик подумав, що споруда горить, та коли побачив, що люди спокійно ходять біля неї і не звертають уваги на пожежу, не втримався і крикнув:
— Чому ніхто не зважає на те, що дім охопило полум’я?
— Послухайте дурного! — засміялась сорока. — Він не знає, як плавлять із руди залізо!
Гуси летіли далі, і Нільс ще не одну годину чув унизу гуркіт, бачив купи сірої руди, отвори в землі і залізний дріт, нап’ятий понад землею, по якому рухались вагонетки.
— Що ж це за край, де замість хліба росте залізо? — спитав він.
— Цей край зветься Рудняною округою, — відповіли гуси. — Давніше, коли люди ще не добували заліза, тут жили тільки ведмеді та сови.
* Вітер гнав диких гусей цілий день, а надвечір зненацька так рвонув, що порозкидав їх на всі боки. Нільс із несподіванки не втримався на Мортенові, вітер підкинув його, крутнув,
і він став повільно, мов листок, падати додолу.
«Я такий легенький, що не заб’юся, -— заспокоював себе
хлопчик, — а Мортен відразу ж знайде мене, тож нічого боятися».
Як тільки Нільс упав на землю, він миттю стягнув з голови шапочку і замахав нею, щоб Мортен швидше його угледів.
— Я тут! Я тут! — гукав він.
Проте Мортена ніде не було видно, та й не тільки його, а жодної гуски із табуна Аки. Вони всі зникли без сліду. Це було трохи дивно, але Нільс не хвилювався, адже такі друзі, як Ака й Мортен, не лишать його в біді. Просто вітер розкидав їх, а як тільки вони зберуться докупи, то відразу його знайдуть. ,
Та ^цо це таке? Куди він упав?
Досі хлопчик дивився тільки вгору, виглядаючи гусей, а тепер озирнувся навколо й побачив, що опинився в глибокій ямі чи печері. Яма була велика, з прямовисними стінами, а вгорі замість стелі видніло небо. Навкруги лежало велике каміння, а поміж ним ріс мох, брусниці і низенькі берізки. В одному місці чорнів отвір, що, певно, вів усередину гори.
Нільс недарма летів цілий день над руднями — він зразу збагнув, що внав у шахту, з якої колись добували руду.
«Треба якось вибратися звідси, — подумав хлопчик, — бо тут гуси ніколи мене не знайдуть.
Він підійшов до стіни, та несподівано хтось схопив його ззаду, і чийсь грубий голос загримів йому над самим вухом:
— Хто ти такий?
Нільс обернувся і першу мить не повірив своїм очам: перед ним височіла кам’яна брила, заросла довгим рудим мохом. Але, придивившись пильніше, він побачив, що брила має грубі ноги, голову, очі й великого рота.
Це був ведмідь!
Хлопчик з переляку не міг і слова вимовити, та звір і не чекав на його відповідь. Він звалив хлопчика на землю, перевернув лапою і обнюхав. Здавалось, звір мав намір з’їсти його, та потім передумав.
— Муре, Бруме, дітки мої, а ходіть-но сюди, погляньте, що я вам знайшла.
З кутка перевальцем вибігло двоє кудлатих ведмежат.
— А що ти знайшла, мамо? Покажи нам, покажи!
Ведмедиця підсунула лапою Нільса до ведмежат. Одне
схопило хлопчика в зуби і чкурнуло в куток. Воно не робило Нільсові боляче, бо спершу хотіло трохи погратися ним, а вже потім з’їсти. Друге кинулось однімати іграшку, але спіткнулося й упало першому просто на голову. Тоді обоє, забурчавши, почали борюкатися і кусати одне одного.
Поки ведмежата вовтузились, Нільс підбіг до стіни і став квапливо видряпуватися нагору. Та ведмежата, зауваживши це, спритно полізли за ним, спіймали і кинули на мох, наче м’ячика.