Та цього разу все начебто складалося на добре. Лебеді розступились, і дикі гуси пропливли поміж' ними, немов річечкою, що тече між великими білими квітами. Лебеді навіть не сказали жодного ущипливого слова.
Ака аж здивувалась.
«Певно, король Даклар суворо наказав їм мовчати», — подумала вона.
Та враз лебеді помітили білого гусака, що плив останній. Спочатку вони тільки здивовано перешіптувалися, потім почали злісно сичати.
— Це що таке? — закричав один лебідь. — Дикі гуси захотіли мати біле пір’я?
— Мабуть, вони думають, що стануть лебедями! — загукали й інші.
Зчинився неймовірний галас. Ака ніяк не могла пояснити, що це домашній гусак, бо її ніхто не слухав.
— Ось пливе сам гусячий король!—глузували одні лебеді.
— Яке нахабство! — кричали інші.
Морген, пам’ятаючи наказ Аки, що треба не зважати на
слова лебедів, мовчки плив за гусьми. Та лебеді ставали дедалі лютіші.
— Що це за жаба в нього на спині? — спитав один. — Гуси гадають, що ми не впізнаємо жаби, коли вона одягнена, як людина!
Тоді й ті лебеді, які досі ще додержували ладу, підпливли ближче, щоб побачити білого гусака.
— Посоромився б з’являтися до нас у білому одязі! — закричали вони.
— Його треба зробити таким самим сірим, як і решта!
Тим часом Ака допливла до короля Даклара й хотіла спитати, чим може допомогти йому. Але той саме помітив, що лебеді чогось зняли бучу. *
—• Що там таке? — спитав він найближчого. — Хіба я не звелів вам бути ввічливими з чужинцями?
— Серед гусей є один білий, — відповів лебідь.
— Білий гусак? — перепитав король. — Не може бути! То вам привиділось.
Біля Мортена стовпилося стільки лебедів, що Ака з іншими гусьми ніяк не могли пробитися до нього. Тоді й сам король поплив до Мортена. Лебеді розступилися, і коли він побачив білого гусака, то так само розлютився, як і його підданці.
— Я провчу тебе, негіднику, як з’являтися до лебедів у такому одязі! — засичав він.
— Тікай, Мортене, тікай! — гукала Ака. — Бо вони вискубуть тобі пір’я!
— Рятуйся, рятуйся! — кричав і собі Нільс. Та легко сказати рятуйся, коли лебеді так насідали на гусака, що він не міг розправити крила. Розлючені птахи тяглися до нього дзьобами з усіх боків.
Мортен боронився, як міг. Він щипав лебедів, бив їх крильми, решта гусей теж устряла в бійку, проте все одно було б їм непереливки, якби несподівано не надійшла допомога.
Чорногрудка, що сиділа поблизу на дереві, побачила, як скрутно доводиться гусям, і тричі свиснула. На той посвист з усіх боків почало злітатися дрібне лісове птаство: синички й снігурі, дрозди й жайворонки, білогрудки й чечітки.
Вони кинулися на лебедів, закривали їм крильцями очі й кричали:
— Ганьба! Ганьба лебедям!
Напад тривав лиш кілька хвилин, але як пташки полетіли
і лебеді трохи отямились, дикі гуси були вже аж на тому боці затоки.
З
Лебеді мали принаймні одну хорошу рису: побачивши, що гуси втекли, вони вважали за негідне для себе за ними гнатися. Отож табун міг спокійно переночувати в осоці.
А Нільсові голод не давав спати.
«Треба якось добитися до села, може, я там дістану чогось попоїсти», — міркував він.
По воді плавало багато різного мотлоху, і хлопчикові не важко було знайти собі пором. Не довго думаючи, він скочив на уламок дошки, що застряла в осоці, спіймав у воді паличку й почав гребти до берега.
Не встиг він причалити, як збоку щось хлюпнуло. Нільс завмер і став приглядатися. Спершу він побачив лебідку в гнізді, а потім Сміре, що підкрадався до неї.
— Лебідко, тікай! Мерщій тікай! — крикнув хлопчик і плеснув паличкою по воді.
Лебідка відразу злетіла вгору, проте лис однаково встиг би її спіймати, якби захотів. Та Сміре, як тільки вгледів Нільса, кинув лебідку й побіг просто до нього. Хлопчик хутко стрибнув з дощечки й помчав берегом. Сховатися було ніде: на лузі не росло жодного деревця. Залишилось тільки бігти далі. Та хоч як Нільс швидко мчав, йому годі було змагатися з лисом.
Аж ось хлопчик помітив світло: неподалік стояв хутір. Він звернув туди, хоч і не сподівався добігти до хат швидше за лиса
А Сміре вже близько, ось-ось схопить його... Нільс крутнувся вбік.
Це трохи затримало лиса. А коли він знову став наздоганяти, Нільс побачив двох чоловіків, що верталися додому з роботи.
Чоловіки були сонні, стомлені і ледве пленталися. Вони не помічали ні лиса, ні хлопчика, хоч той і наскочив просто на них. Нільс і гадки не мав просити в чоловіків допомоги: він поклав собі просто йти поряд з ними.