Та одного разу Батакі мало не наклав життям за свою цікавість.
Того дня знялася буря і відхилила віконниці на одній бійниці. Батакі, що тільки чекав на таку нагоду, миттю залетів до «сірчаної кухні». Проте не встиг він озирнутися, як вітер зачинив віконниці, й Батакі лишився в полоні. Він довго чекав, що вітер знову відхилить їх, та все марно. А в «сірчаній кухні» не було жодної шпарки, отож ворон сидів, ніби в кам’яному мішку.
Батакі став кликати на підмогу. Він кричав цілісінький день. А треба сказати, що жоден птах у світі не може так довго кричати,як ворон.
Десь надвечір звістка про те, що Батакі вскочив у біду, облетіла всю округу. Сіра кішка перша вчула про нещастя. Вона розповіла новину курям, а ті — горобцям та голубам. Горобці та голуби негайно передали її галкам, дроздам та сорокам, а від них уже про воронове лихо дізналися й інші пташки. Всі вони відразу полетіли до «сірчаної кухні», всі жаліли ворона, давали йому поради, але жодна не могла чимось допомогти.
Нарешті Батакі крикнув їм різким голосом:
— Гей, ви, хто там є надворі! Мовчіть і слухайте, що я вам казатиму. Якщо ви справді хочете стати мені в пригоді, то дізнайтесь, де тепер стара Ака з Кебнекайсе із своїм табуном. Вона має бути десь недалеко. Розкажіть Аці про мою лиху .пригоду і попросіть її прислати сюди того хлопчика, що подорожує з нею. Він єдиний може врятувати мене.
Пташки розлетілися навсібіч шукати гусей. Знайшов табун голуб Агар, бо ж він був найкращий розвідник. Гуси вже сіли на ніч на берег маленького озерця, коли Агар побачив їх
і передав Аді воронове прохання. Проводарка вислухала його й сказала:
— Сама я з Нільсом у темряві летіти не можу, проте якщо ти понесеш його, то хлопчик залюбки допоможе Батакі.
І голуб Агар з Нільсом полетіли до «сірчаної кухні».
2
У цей час у місті Упсалі було собі двоє студентів. Одного звали Щасливець, бо йому завжди таланило, а другого — Невдаха, бо йому ні в чому не велося.
Щасливець мешкав у маленькій кімнатці на горищі і, хоч був бідний, ніколи не втрачав доброго гумору.
Того дня, як ворон Батакі попав у «сірчану кухню», Щасливець мав іти здавати свого останнього екзамена.
Вранці він устав і подумав, як усе добре складається. Друзі та вчителі його люблять, скоро він скінчить університет, дістане добру посаду. Навіть дивно, що йому так щастить.
Студент поснідав, відчинив вікно і сів до столу ще раз дещо повторити.
«Власне, мені можна було б уже й не заглядати в книжку, — міркував він,—адже я все знаю. Та нехай помучуся востаннє, щоб сумління було чисте».
Нараз у двері постукали, і до кімнати зайшов Невдаха з товстим згортком паперів під пахвою. Це був мовчазний, несміливий юнак, який уникав людей і почував себе добре тільки серед книг. Він таки був справжній невдаха — хоч багато знав і мав хист до науки, а й досі не склав екзаменів, бо дуже бентежився перед професорами і не вірив у самого себе.
- «Він залишиться вічним студентом», —казали про Невдаху друз.і.
І ось тепер Невдаха, ніяковіючи, зайшов до Щасливця і простяг йому свій згорток.
— Я маю до тебе велике прохання, -— несміливо мовив він. — Це моя праця, над якою я просидів п’ять років. Я хочу,
щоб ти прочитав її і сказав свою думку, бо сам я не годен її оцінити.
— Гаразд, прочитаю, — поблажливо сказав Щасливець, а сам подумав: «Ось як мене всі шанують. Навіть цей відлюдний дивак хоче, щоб його працю оцінив саме я, не хто інший».
— Тільки, будь ласка, не загуби її, — вів далі Невдаха. — Я витратив на неї стільки часу і сили, що не зміг би написати наново, якби вона пропала.
— Поки рукопис у мене, з ним нічого не станеться, — запевнив Щасливець.
Невдаха пішов, а Щасливець глянув у вікно на вежу, де були дзигарі, і, побачивши, що в нього є ще вільна година, присунув до себе рукопис і розгорнув його.
— І що б той Невдаха міг написати? — дивувався він. .
На першій сторінці було виведено великими літерами:
«Історія міста Упсали», а далі, йшов цілий стос дрібно списаних аркушів.
— Історія Упсали? — здивувався Щасливець. — Хіба про це місто можна стільки написати?
Він прочитав одну сторінку, другу, третю і так захопився, що забув про все на світі.
Щасливець щодня ходив повз міський собор, ратушу і не знав їхньої історії. А тепер ці будівлі ніби ожили перед ним. Ожили стародавні мешканці Упсали — будівники, ремісники, монахи, королі... Щасливець перегортав сторінку по сторінці і немов сам брав участь у подіях, що їх описав Невдаха. Старовинні звичаї, щорічні ярмарки... Як усе яскраво змальовано!