— Не хочу я мінятися з ним долею, — сказав хлопчик. — Через той рукопис мене б чекали тільки прикрості.
— За папери ти не турбуйся, — мовив Батакі. — Я їх тобі хутко визбираю.
— Я вірю, що ти хотів би допомогти мені, але ти не зможеш їх усіх познаходити.
Нічого не сказавши, ворон знявся й полетів. За деякий час він повернувся з кількома аркушами в дзьобі. Так Батакі літав туди й назад цілу годину, мов ластівка, що ліпить собі гніздо, і щоразу приносив Нільсові по декілька сторінок рукопису.
— Ну ось, здається, всі, — сказав нарешті ворон і стомлено сів на підвіконня.
— Дуже тобі дякую, — мовив Нільс. — Тепер я піду й побалакаю з студентом.
Проте за хвильку хлопчик повернувся такий самий маленький, як і був.
Батакі глянув у вікно й побачив, що Щасливець танцює
з радощів біля столу і складає одну до одної сторінки.
— Такого дурня, як ти, я ще зроду не бачив! — обурився .Батакі. — Навіщо ти віддав студентові аркуші? Тепер він не захоче з тобою помінятися.
— Пробач мені, любий Батакі, — сказав Нільс, — але я не можу користати з чужого лиха, навіть якщо мені ніколи вже не доведеться знову стати людиною. Та й Мортена не годиться кидати самого в дорозі. Адже він у всьому мені допомагав. Ти вже не гнівайся на мене.
— Ну, коли так, то нам більше нічого робити в Упсалі, — трохи ображено сказав Батакі. — Сідай мені на спину, і я понесу тебе назад до гусей.
 |
|
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ ОРЕЛ ПОРГО 1 |
Уже сходило сонце, як Нільс з вороном вирушили назад на південь шукати диких гусей. Упсала залишилась позаду. Хлопчик дивився вниз і бачив на морі багато важких барж, гарних червоних кораблів, рибальських човнів. Усі вони спішили в одному напрямку. На землі в тому самому напрямку бігли поїзди, вилися дороги. Десь спереду, певне, було місце, що до нього того ранку всі намагались прибути якнайшвидше.
Невдовзі Нільс побачив, куди поспішають кораблі й поїзди. Спочатку на одному острові стало видно великий замок, потім із зелених садків показалися гарні будиночки, оточені парканами, далі пішли високі будівлі, чорні від диму фабрики, шпилясті церкви. Над будівлями висів туман. Та ось туман спустився до землі, і тепер із нього виступали тільки дахи та вежі. Вони здавалися ще вищими, бо всі стояли немов на вершинах гір. Туман мерехтів проти сонця, а будівлі бовваніли в ньому сірими плямами.
Хлопчик здогадався, що вони пролітають над великим містом. ч
— Як зветься це місто? — спитав він ворона.
— Це Стокгольм, столиця Швеції.
Нільс ще раз обернувся, щоб востаннє поглянути на нього, і охнув з подиву. Тепер місто скидалося на підводне царство. Сонце вже підбилося над обрієм і обернуло туман на рожеве море. А в тому морі, наче голубі острови, здіймалися купи будівель. Море мінилося на сонці, шпилі та вежі спалахували білими блискавками, а вікна горіли червоним полум’ям...
Тим часом Батакі доніс хлопчика до Скансена — великого приміського музею, де зібрано з цілої Швеції все, що розповідає про природу країни і життя її мешканців.
— Тут ми зупинимось, — мовив він. — Нам треба трохи відпочити й поснідати.
Ворон сів на траву, і хлопчик зіскочив на землю. Вони домовились, що кожен сам добуде собі їжу, а за кілька годин зустрінуться й знову вирушать у дорогу.
Нільс подався стежкою, роздивляючись на всі боки, чи не знайдеться щось на сніданок, і несподівано натрапив на клітку, де сиділи орли. Він уже хотів поминути їх, коли враз побачив серед полонених того орла, що якось виніс його з лісу до циких гусей.
«Це мені якраз нагода йому віддячити, — зрадів Нільс. — Треба будь-що врятувати його з неволі».
2
Далеко серед Лапландських гір, на крутій високій скелі, стриміло орлине гніздо, зроблене з цілої купи соснового гілля. Рік за роком орли добудовували гніздо, і з часом воно стало таке завбільшки, як добряча хижка.
Скеля, на якій стояло гніздо, нависала над невеликим видолинком, що вже багато років був улюбленим пасовиськом табуна Аки з Кебнекайсе. І справді, цей видолинок мав неабиякі вигоди. Він загубився між гір, так що навіть лапланд-
ці не знали про нього, посередині там був ставок, оточений Плакучими вербами та кривими берізкамр, де маленькі гусенята могли плавати й добувати собі їжу; а на березі росло стільки трави, що про краще пасовисько гусям годі було й мріяти.
- З давніх-давен орли жили на скелі, а гуси — в долині. Щоправда, жити в сусідстві з орлами не дуже приємно, але гуси мали з цього користь. Орли відганяли від того місця інших хижаків, тож табунові треба було стерегтися тільки своїх сусідів.