Та Горго тільки на мить зиркнув на Нільса і знову втупився в небо. Як таке маля могло йому допомогти?
— Не тривож мене, хлопчику, — врешті сказав він. — У мріях я ширяю над рідним краєм. Не буди мене з моїх мрій, я не хочу прокидатися.
— Не спи, Горго, приглядайся, що діється навкруги, — мовив хлопчик, — інакше ти станеш такий нікчемний, як оті орли, що сидять з тобою.
— Я хотів би стати таким, як вони. Ці орли так поринули в свої мрії, що їх ніщо вже не турбує, — відповів Горго.
Проте Нільс не послухався орла.
За кілька годин він зустрівся в домовленому місці з вороном і сказав, що не покине Скансен, аж доки визволить Горго з неволі. Він попросив Батакі дістати йому тільки пилочку перепиляти дріт — ворони ж бо дуже цікаві до всіляких блискіток і знають, де лежить який інструмент.
Батакі довго переконував хлопчика відмовитись від свого наміру, доводив, що така робота йому не до снаги, та все марне — Нільс правив своєї.
Тоді Батакі полетів і надвечір повернувся з пилочкою в дзьобі. Він попрощався з хлопчиком і подався назад у Рудня-ну округу.
Коли настала ніч і всі поснули, зверху на орлячій клітці
щось легенько заскреготіло. Двох орлів, що попали в неволю раніше, цей скрегіт не потривожив, але Горго прокинувся.
— Хто там вештається? — спитав він.
— Це я, Нільс, — відповів хлопчик. — Я перепилюю дротини, щоб ти міг утекти.
Горго підвів голову і на тлі нічного неба справді побачив Нільса, що сидів на клітці й пиляв дріт. На одну мить орел стрепенувся, але потім знову байдуже похилив голову.
— Я великий птах, Ніль-се, — сказав він. — Навряд чи ти перепиляєш стільки дротин, щоб я міг вилетіти звідси. Краще кинь це діло і дай мені спокій.
— Спи й не зважай на мене! — відповів хлопчик. — За одну НІЧ, ЗВІСНО, Н£ перепиляю, за дві теж. Але все одно я визволю тебе звідси, щоб ти не став такий, як твої сусіди.
Горго заснув, але наступного ранку відразу помітив, що перепиляно чимало дротин.
Того дня Горго вже трохи очуняв. Він махав крильми, стрибав з гілки на гілку, скидаючи з себе закляклість.
Так минуло кілька днів. І ось одного ранку, як тільки зазоріло на світ, хлопчик збудив орла.
— А спробуй лишень вибратися, Горго, — сказав він.
Орел глянув угору. Нільс справді випиляв так багато дротин, що в клітці зяяла чимала дірка. Двічі розправЛяв Горго крила і шугав до отвору і двічі падав на земл-ю. Аж за третім разом йому пощастило опинитися на волі.
Дужим помахом крил Горго гордовито полинув у небо, а хлопчик сидів зверху на клітці й сумно стежив за ним очима.
Ці кілька днів, що Нільс провів у Скансені, йому не було нудно. Він заприязнився майже з усіма звірятами, що сиділи в клітках, і побачив та вчув багато цікавого. Але хлопчик ні на мить не забував про Мортена, про Аку і її табун. Де вони тепер? Як їх знайти? Батакі полетів собі, а Горго так зрадів волі, що одразу шугнув угору, зовсім забувши про Нільса. Де йому знайти птаха, який захоче донести його до Лапландії? Тепер і в Лапландії, певне, вже тепло. Як гарно було б такого погідного ранку линути в безмежній блакиті й дивитися на землю, вкриту зеленою травою та барвистими квітками!
Так думав Нільс, а Горго тим часом блискавкою ширяв у небі. Аж ось він шугнув униз і сів поряд з хлопчиком.
— Я хотів спробувати, чи не забув ще літати, — сказав він. — Гадаю, ти ж не подумав, що я залишив тебе. Мерщій сідай мені на спину, і я понесу тебе до твоїх друзів — гусей.
' Нільс з{їучно вмостився в орла на спині, і Горго знявся високо, аж до самих хмар, і полетів на північ.
РОЗДІЛ сімнадцятий
ПОДОРОЖ ДО ЛАПЛАНДІЇ
1
Орел летів високо в небі, все далі від Скансена. Нільс бачив під собою то скелясті пагорби, то ліси, то річки, то знову родючі, густо заселені долини, то безмежні пасовиська, де, крім пастухів з отарами, нікого не було видно.
Горго поспішав на північ, і хоч Нільсові теж кортіло якнайшвидше догнати диких гусей, він усе-таки попросив орла: — Спинімося трохи, Горго. Мені треба попоїсти. Бо в Скансені я дуже поспішав і не їв ось уже другий день.
— Чому ж ти не сказав мені зразу? Я добуду тобі скільки
завгодно їжі. Той, хто подорожує з орлом, ніколи не буде голодний.
Орел саме побачив селянина, що засівав свою ниву. Через плече в селянина висів кошик; він брав з нього зерно і розсипав по ріллі. Коли він висівав усе зерно, то знову набирав повен кошик з мішка, що стояв край поля.
Горго вважав, що зерно — найкраща їжа для хлопчика, тому завернув просто до мішка. Та не встиг він спуститися, як навколо знявся неймовірний вереск. Це кричали ворони, горобці, ластівки — вони гадали, що орел полює на якусь пташку.