— Гей, розбійнику! Геть, убивце! — гукали вони.
Маленькі пташки виявили неабияку одностайність. Вони не тільки змусили Горго відступити, а ще довго летіли за ним
і так кричали, що з хат вибігали люди: жінки плескали руками, щоб налякати орла, а чоловіки поспішали винести рушницю.
Так було щоразу, коли Горго пробував спуститися до землі. Хлопчик уже втратив надію, що орел зможе добути йому їжу.
Він ніколи не гадав, що всі так зневажають і ненавидять орла.
Аж ось на одному подвір’ї вони побачили жінку, що стояла біля дека з пиріжками. Жінка витягла пиріжки з печі і винесла надвір простудити, пильнуючи, аби кішка чи собака не покрала їх.
Горго знизився над подвір’ям, але не насмілився схопити пиріжка на очах у жінки. Він тільки кружляв над хатою і то шугав до самого димаря, то знову знімався вгору.
Жінка помітила орла й підвела голову.
— Чи ти ба! — вигукнула вона по хвилі. — Орел начебто захотів пиріжка!
Вона засміялася, взяла один пиріжок і підняла над головою.
— На, коли хочеш!
Горго не розумів її слів, зате відразу збагнув, що жінка дає йому гостинця. Він знизився, схопив на льоту пиріжок і шибнув угору.
Коли хлопчик побачив таке, то аж заплакав, і не тільки з радощів, що врешті після двох голодних днів заживе справжньої людської їжі—його зворушила жінка, що віддала свій
хліб дикому хижакові, якого інші люди зустрічали пострілами.
«Якщо я знову стану людиною, — подумав Нільс, — то приїду сюди, знайду цю жінку і подякую їй за хліб».
2
Горго посадив Нільса на вершечок височенної сосни, що до того ж росла на пагорбі, і сказав:
— Ти тут поснідай, а я тим часом полечу й собі щось уполюю.
Хлопчик сидів собі на гілляці, ласував пиріжком і роздивлявся навкруги.
Несподівано з північного боку до нього долинув запах паленого. Він одразу обернувся туди й побачив далеко в лісі стовп білого диму.
Нільс не звик бачити дим серед дикого лісу. Либонь, то пастухи стали там табором і готують собі сніданок.
Дивно тільки, що диму стає дедалі більше. З табору він би так не валував. А може, то вуглярі?
У музеї в Скансені Нільс бачив вуглярську хижку і ями, в яких вони випалюють деревне вугілля. Певно, і в цих лісах є вуглярі. Але ж вуглярі випалюють вугілля здебільшого восени та взимку, а тепер весна!
А дим тим часом уже здіймався не в одному місці, а над цілим пасмом пагорбів. Невже буває скільки диму з вугільної ями? Видно, десь там пожежа, бо он скільки птахів летить звідти — і яструби, і тетеруки, і всіляке мале птаство.
Невеличкий стовп диму розрісся в густу білу хмару. Вона клубочилася з-за пагорбів і стелилась по долині. З неї вилітали іскри, клапті чорної сажі, пробивались віхті полум’я. Що ж там горить? Не може ж бути серед лісу якогось хутора!
. Та й один хутір не наробив би такої пожежі. Бо над пагорбами здіймалась уже суцільна стіна диму. Не інакше, як зайнявся самий ліс!
Хлопчикові не вірилося: невже зелені дерева можуть так
горіти? Та ліс, буйний, по-весняному свіжий ліс, справді горів, як сухий хмиз. А коли так, то, може, пожежа докотиться й до нього?
Нільс поки що не дуже боявся, але все-таки волів, щоб орел швидше повернувся. Краще бути далі від пожежі, бо навіть дихати розпеченим повітрям тяжко.
Аж ось тріск і сичання почулось зовсім близько, на сусідньому пагорбі. Там росла велетенська сосна, до пари тій, на якій сидів хлопчик. Вона була така висока, що її верхівка витикалася над іншими деревами. Ще хвилину тому сосна купалася в сонячному промінні, і враз її всю охопило полум’я.
Це було незабутнє видовище. Сосна палала, як свічка, .востаннє показуючи лісові свою красу. Вона перша загорілася на тому пагорбі, і годі було збагнути, чи полум’я перекинулось до неї на своїх червоних крилах, чи переповзло по землі, мов гадюка...
За якусь мить уже всі дерева навколо сосни горіли, як купа сухого шиголля.
Птахи чимдуж тікали від пожежі. Вони вихоплювалися з диму, немов великі клапті сажі, перелітали через Долину і сідали на тому пагорбі, де був хлопчик. Нільс побачив поряд себе гірського пугача, а трохи вище яструба. Іншої доби ці птахи були б для хлопчика страшенно небезпечні, але тепер вони навіть не дивилися на нього, а втуплювали очі в полум’я, не розуміючи, що це сталося з лісом.
Ось на сосну видряпалась куниця, вмостилась на крайній гілці і почала стежити за пожежею блискучими очицями. Поряд з нею сиділа білка, проте, здавалось, вони навіть не помічали одна одну.