Хлопчик збагнув, що це й є страховисько та його помічники. Нільс злякався не на жарт і хотів було втекти звідти, та йому так кортіло побачити, чим скінчиться зустріч сонця з тролем, що він залишився.
Троль не рухався, тільки дивився на сонце морозяним поглядом. Сонце теж стояло на місці, але воно сміялося й кидало своє проміння. Так минуло З годину і хлопчик побачив,
що троль почав зітхати й стогнати з болю, сніговий кожух а нього спав, а троє вовків похнюпили голови.
Та враз сонце гукнуло-.
«Мій час уже скінчився!»
І воно закотилося за кручі. Тоді троль спустив вовків, і вони, дихаючи холодом, завірюхою й мороком, погналися за сонцем.
«Женіть його! Женіть! — кричав троль. — Так женіть, щоб воно більше ніколи сюди не повернулося! Покажіть йому, що Лапландія моя!»
Нільс так злякався, аби сонце назавжди не покинуло Лапландію, що закричав і від власного крику прокинувся.
Трохи отямившись, Нільс роздивився навколо й побачив, що він лежить у долині, оточеній горами. Але де ж Горго?
«От халепа! — подумав хлопчик. — Де ж це я опинився?»
Він підвівся й оглянувся, його погляд спинився на дивній купі ялинових гілок, що здіймалась на краю скелі. Так виглядало орлине гніздо, в якому Горго...
Нільс зняв з голови шапчину, підкинув її в повітря і радісно закричав. Він зрозумів, куди Горго приніс його. Це ж була та сама долина під орлиним гніздом, де селилися на літо гуси. Отже, його подорожі кінець! Він зараз побачить гусака Мортена, Аку і весь табун!
4
Нільс повільно йшов долиною, шукаючи своїх друзів. Та скрізь було тихо. Сонце ще не встало з-за гори, і хлопчик зрозумів, що гуси ще сплять. Раптом Нільс спинився й усміхнувся: він побачив у кущі невелике гніздо, в якому спала дика гуска. Біля неї стояв гусак і теж спав, але стоячи, готовий, часом що, відразу кинутись на напасника.
Хлопчик рушив далі, раз у раз натикаючись на гусячі гнізда. Аж ось в одному місці він помітив щось біле. Ну, звичайно, то був Мортен. Гусак теж спав стоячи і стеріг свою гуску, що сиділа на гнізді.
Нільс не став будити Мортена, а подався шукати Аку. Він довго блукав долиною, аж поки врешті побачив у траві сірий горбик — то й була стара проводарка. Вона не спала, а пильно роздивлялася навколо, ніби вартувала всю долину.
— Доброго ранку, матінко Ако! — гукнув Нільс. — Який я радий, що знайшов вас! Тільки не будіть нікого, мені треба поговорити з вами наодинці.
Стара гуска кинулась до хлопчика, гладила його? термосила, ніби не вірила, що то справді він. Нільс поцілував Аку в обидві щоки й почав розповідати про свої пригоди.
— Я хочу спитати вас ось що, — мовив нарешті він. — У Скансені я натрапив на клітку, в якій сидів орел Горго. Він був пригнічений, сумний, і я вже подумав, чи не визволити мені його з неволі. Та враз згадав, що орел же великий розбійник, пташиний ворог. Я завагався, чи гаразд зроблю, коли його випущу. І мені здалося, що, мабуть, краще залишити орла в клітці. Що ви скажете, матінко Ако? Добре я вчинив?
— Ні, недобре, — мовила проводарка. — Можна казати про орлів що завгодно, але вони горді птахи, люблять волю більше як хто, і не гаразд тримати їх у клітці. Знаєш, що я запропоную? Давай зразу ж полетимо в Скансен, і ти випустиш Горго з клітки.
— Я й думав, що ви так скажете, матінко Ако, — мовив хлопчик. — Бо дехто запевняв, ніби ви зненавиділи Горго, відколи він насмілився жити так, як інші орли. А тепер переконався, що це неправда. І якщо ви захочете побачити, хто приніс мене сюди, то знайдете його угорі, на кручі, де колись знайшли немічне орля.
 |
|
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ НА ПІВДЕНЬ 1 |
Восени, в жовтні, дикі гуси вирушили назад на південь.
Тепер у табуні було тридцятеро гусей. В повітрі так лопотіли Крила, що Нільс насилу розрізняв гусячі голоси. Ака з Кебнекайсе, як завжди, вела ключ, за нею летіли старі гуси, а вже в кінці молоді, ті, що вивелися того літа.
Молоді гуси ще ніколи не долали такої великої відстані, і їм було важко летіти.
— Ако з Кебнекайсе! Ако з Кебнекайсе! — гукали вони жалібно.
— Що там таке? — питала проводарка.
— Ми вже потомились махати крильми! Ми вже потомились махати крильми!