З
Наступного дня, як гуси паслися, Нільс вибрав мить, коли Ака стояла осторонь від інших, і спитав її, чи Батакі сказав йому правду.
— На жаль, так, — відповіла стара гуска. Вона вирішила, що більше не можна таїтися від хлопчика.
—- Тоді я дуже прошу тебе, не кажи про це Мортенові, — мовив Нільс. — Адже гусак такий шляхетний і так мене любить, що навмисне заподіє собі якесь лихо, аби тільки я став людиною.
Ака пообіцяла не казати Мортенові нічого.
За годину гуси знову вирушили в дорогу. Нільс сидів сумний на спині в Мортена і ні на що не дивився. Він чув, як проводарка називала молодим гусям долини, села й озера, що над ними вони пролітали, але не дослухався до її голосу.
«Мені все життя доведеться мандрувати з гусьми, то ще встигну надивитися згори на землю», — міркував він.
Ніч застала гусей на невеличкому озері. Для табуна це було .безпечне й гарне місце, але Нільс, який тепер і на березі мерз, на воді почувався зовсім зле. І він надумав пошукати собі кращого притулку.
Ще як гуси сідали, він помітив неподалік людську оселю і тепер подався до неї. Іти довелося довгенько, та врешті він
добувся до садиби і зайшов у садок. Те, що хлопчик там побачив, знову вернуло йому добрий гумор. У садку було повно всякої їжі. Тільки-но він подерся на горобину, щоб зірвати китицю ягід, як помітив на кущі присохлу смородину- А он і малина, кущі шипшини, грядка капусти, ріпа, а там — невже таки справді! — у траві біліє в присмерку яблуко!
Нільс кинувся до яблука, примостився біля нього й почав ножиком відрізати по шматочку.
«Нічого, як я залишуся й на все життя гномом, — потішав він сам себе, — коли мені буде так легко знаходити їжу, як сьогодні».
Хлопчик жував яблуко і міркував, чи не краще йому залишитись тут, у цій садибі, а гуси нехай летять самі на південь. Він міг би назбирати собі на зиму ягід, як білка, влаштуватися десь у куточку в стайні чи в повітці та перебути зиму. От тільки як він скаже Мортенові, що не хоче повертатися додому?
Раптом Нільс почув над головою легкий шелест і ту ж мить побачив, що біля нього стоїть щось схоже на березовий пеньок. Пень ворухнувся, і на ньому блимнуло два холодні вогники.
— Що ти за мара? —- злякано крикнув Нільс.
Пень нахилився до нього, і тоді хлопчик розгледів кривий дзьоб і великі блискучі очі.
Нільс заспокоївся і мовив:
— О, як добре, що мені трапився тут хоч хтось живий! Ви, певне, мешкаєте в цій садибі, пані Сово?
Сова того вечора, як завжди, сиділа на драбині, припертій до даху, і чатувала на мишей та пацюків. Та вони чомусь і не думали вилазити з нір. Натомість сова помітила, що в садку вештається щось схоже на людину, тільки дуже маленьке.
«Це, певне, воно розігнало мені всіх мишей, — подумала сова. — Що це за химера? Наче й не білка, і не кошеня, та й не ласиця. Звідки воно тут узялося таке?»
Врешті сова не втрималась і злетіла на землю, щоб зблизька роздивитися на прибульця.
іноли ж Нільс озвався до неї, вона нахилилася и почала пильно роздивлятися.
«Нібито воно не має ані кігтів, ані колючок, — міркувала сова. — Та хтозна, може, в нього є жало? Треба спочатку пересвідчитися».
—Так, я тут мешкаю,—відповіла сова. — А ти хто будеш?
— Я хочу оселитися в цій садибі, — сказав Нільс, не відповідаючи на її питання. — Як ви гадаєте, можна?
— Та місця тут обмаль, — сказала сова. — Проте все залежить від того, чим ти харчуватимешся. Може, ти збираєшся полювати на мишей і пацюків?
-— Ну й вигадаєте! — засміявся хлопчик. — Швидше вони мене вполюють.
«Невже воно справді таке немічне? — подумала сова. — Ану, спробую лишень його схопити».
І вона, підлетівши вгору, з розгону накинулась на хлопчика, звалила його і націлилась дзьобом йому в очі.
Нільс захищався, як міг. Однією рукою він затулив очі, а другою відбивався від сови. Однак він знав, що сам із нею навряд чи впорається, тому закричав пробі.
На щастя, з хати вийшла жінка. Сова злякалася й пустила хлопчика, і він чимдуж побіг назад до гусей.
4
Досі табун летів просто на південь, але другого дня після Нільсової пригоди з совою Ака звернула на захід. Подорож була весела. Молоді гуси звикли вже до труднощів і більше не скаржились на втому, погода стояла гарна, та ще й вітер випав ходовий.