Усі ці роки ніхто з нас і не згадував про знахідку, але тепер нам знадобилися гроші. Ми не знали, чи скарб ще й досі тут, проте поклали собі завернути в Богусландію й пошукати його. Але торбинки десь щезли. — І Ака почала пильно обдивлятися острівець.
Нільс і собі йшов за нею і підкидав носаком мушлі. Зненацька під ногами в нього щось дзенькнуло. Він нахилився, розгріб пісок і вгледів купу золотих монет.
— Матінко Ако, ось ваш скарб! — вигукнув він. — Торбинки погнили від дощу, і гроші лежать просто в піску. Але я думаю, що вони тут є всі.
— От і гаразд, — мовила Ака. — Загорни їх лишень у пісок, щоб ніхто не знайшов і не забрав.
Нільс заходився викопувати в піску ямку. Зненацька підвівши голову, він побачив, що гуси стали в один ряд на чолі з Акою і прямують до нього. Вони ступали так поважно і врочисто, що хлопчик мимоволі зняв перед ними шапчину і вклонився.
— Ми, — почала Ака, — найстаріші гуси в табуні, пора-
дились між собою і вирішили, що якби ти, Нільсе, служив ціле літо в людей і зробив їм стільки добра, як нам, то вони, відпускаючи тебе, щедро тобі віддячили б.
— Це не я, а ви робили мені добро, — мовив хлойчик.
— Отож нам здається, — вела далі Ака, — що й від нас ти не повинен піти голіруч.
— Таж найкраща нагорода мені — те, чого я у вас навчився! — вигукнув хлопчик.
— І коли цей скарб ще й досі лежить тут, — казала своєї Ака, не слухаючи його, — то напевне він нічий, і ми маємо право віддати його тобі.
— Хіба це не вам було потрібне золото?—спитав хлопчик.
Потрібне нам, щоб заплатити тобі за літо, яке ти перебув у нас. Нехай твої батьки знають, що ти служив у поважних гусей.
Нільс глянув у вічі проводарці.
— То ви, матінко Ако, відсилаєте мене від себе, навіть не спитавши, чи хочу я піти од вас? — сказав він.
— Поки ми летимо над Швецією, ти, звісно, будеш з нами,— мовила Ака. — Та я хотіла показати тобі скарб тепер, бо потім нам довелося б далеко вертатися.
— Отже, ви таки бажаєте розлучитися зі мною. А я гадав, що тепер, коли ми так гарно провели разом літо, ви візьмете мене з собою за море. Адже ви самі знаєте, матінко Ако, що за таких умов, які мені поставив гном, я нізащо в світі не повернуся додому.
Хлопчикові слова так вразили гусей, що на якусь мить вони поніміли.
— Мені ніколи на думку не спадало, що ти захочеш летіти з нами далі, — сказала врешті проводарка, трохи отямившись. — Але не поспішай. Зараз ми послухаємо, що скаже Горго, бо ж, коли ми вирушали з Лапландії, я попросила його ще раз полетіти й умовити гнома, аби зглянувся на тебе.
— Так, я бачив гнома, — озвався Горго, що досі стояв осторонь і мовчки дослухався до розмови. — Але мені не пощастило. Я швидко знайшов твою хату, Нільсе, і, покружляв-
ши трохи над подвір’ям, побачив біля стайні гнома. Схопив я його в пазури й полетів аж за село, щоб нам ніхто не заважав поговорити. Я сказав, що Ака з Кебнекайсе просить для свого друга Нільса кращих умов.
«Я й радий би зробити це, — відповів мені гном, — бо чував, що хлопець став зовсім не той, як колись, але поки що не можу».
Я розсердився й погрозив йому очі виклювати, та дарма.
«Роби зі мною, що хочеш, — сказав гном, -Та я від свого слова не відступлю. Передай, йому, хай швидше вертається додому, бо його батьки так побиваються за ним, що їм зовсім руки впали. Через те вони й збідніли, і господарство занехаяли. Якщо Нільс не повернеться, то скоро вони кинуть хату і підуть світ за очі».
Почувши таке, Нільс насупився і стиснув кулаки.
— Той гном стоїть на своєму тільки тому, що має жорстоке серце. Але не діждеться він, щоб я задля себе занапастив Мортена. І мої тато й мама воліли б, певне, щоб я взагалі не повернувся, аніж щоб увесь свій вік жив з нечистим сумлінням.
Гуси попрощалися з Горго і повернулися на шхери. А наступного ранку полетіли далі на південь.
 |
|
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ |
УДОМА
На початку листопада дикі гуси досягли Сконе. Нільс удавав із себе веселого, хоч йому й важко було приховати свою тугу.
«Коли б уже швидше поминути рідне село, тоді я вже не мав би ніякої надії і, може, заспокоївся б», — думав він.
І ось одного дня табун прилетів на берег Балтійського моря й Отаборився неподалік від Нільсового села. Над водою висів густий туман, тож Ака не зважувалась за такої погоди вирушати з молодими недосвідченими гусьми в небезпечну дорогу. Табун сів на лузі, щоб востаннє в Швеції добре відпочити й попастися. Там гуси й заночували.