Надвечір Ака підійшла до Нільса.
— Здається, завтра буде година, і ми полетимо через море.
— Еге ж, — коротко відповів хлопчик. Йому щось підступило до горла, і він не міг говорити. Адже хлопчик ще й досі сподівався, що, коли він попаде в Сконе, станеться чудо й чари спадуть.
— Ми сіли якраз під тзоїм селом, — вела далі стара гуска,— і я подумала, що ти, може, схочеш заскочити на часинку додому — подивитися, як там живуть батько й мати. Адже завтра ми покинемо Швецію, і ти не скоро їх побачиш.
— Краще не треба, — сказав Нільс, але з його голосу знати було, що йому страшенно кортить побувати дома.
— Не бійся. Мортен залйшиться в табуні, і з ним нічого не станеться, — мовила Ака. — Я гадаю, що тобі треба навідатися додому, може, ти б якось заспокоїв батьків.
— Ай справді, матінко Ако. Як мені ще й досі не спало це на думку.
І за мить він з проводаркою уже летів до села.
Ака сіла біля Нільсової садиби.
— Дивно, що тут нічого не змінилося, — сказав хлопчик і хутко видряпався на кам’яну огорожу зазирнути на подвір’я. — Аж не йметься віри; що стільки часу минуло з того дня, коли я сидів тут весною і дивився, як ви летіли з-за моря.
— Слухай-но, а твій батько має рушницю? — раптом спитала Ака.
— Авжеж має. Через неї я й залишився тієї неділі вдома.
— Тоді я на тебе не чекатиму, — сказала проводарка. — Краще прийди завтра раненько за село. Та й удома довше побудеш.
— Ой, не кидайте мене, матінко Ако! — злякано крикнув Нільс, зіскакуючи з огорожі. Йому враз здалося, ніби щось станеться або з ним, або з гусьми, і вони більше ніколи не зустрінуться. — Я боюся з вами розлучатись. Ось я тільки на хвильку зазирну до стайні, побалакаю з коровами і зараз вернуся.
Ака трохи помовчала, а потім сказала:
— Я вже давно хотіла з тобою поговорити, та коли ти не залишаєшся вдома, то це не горить.
— Кажіть, матінко Ако, ви ж знаєте, що я завжди вас послухаюсь, — мовив Нільс.
— Ти побував з нами по всіх усюдах, багато чого побачив, навчивсь і, певна річ, не вважаєш, що земля належить тільки людям, — сказала Ака. — Ти бачив, який світ широкий, тож люди могли б залишити трохи голих шхер, мілких озер, диких мочарів, пустельних гір та далеких лісів бідолашним тваринам, щоб і вони мали де жити на волі. Скільки я себе пам’ятаю, люди мене вічно ганяли. А ми ж теж хочемо
жити і любимо волю.
— Я був би радий, якби міг сказати це людям і допомогти вам. Але ви ж самі знаєте, що я ніколи не стану людиною.
— Та чого це ми стоїмо тут і розмовляємо, наче ніколи більше не побачимось, — похопилась Ака. — Адже ми розлучаємось тільки до ранку. А тепер я тебе залишаю і лечу назад до табуна.
Ака змахнула крильми і була вже знялася, але потім вернулася, сіла біля хлопчика й погладила його дзьобом. А вже тоді шибнула вгору і більше не оглядалась.
Надворі ще не зовсім смеркло, але подвір’я було порожнє, тому Нільс міг ходити безпечно. Він найперше зайшов до стайні, бо знав, що там зможе розпитатися про батьків. У стайні виявилось не дуже весело. Весною, коли хлопчик вирушав з дому, батько мав три корови, а тепер лишилася тільки одна,; і видно було, що вона сумує за іншими. Корова понурила голову і навіть не куштувала сіна, що лежало перед нею.
— Добрий вечір, Лиско! — привітався Нільс, підходячи зовсім близько до корови.
Від хлопчикового голосу корова здригнулася і мимохіть замахнулась рогами. «Чи ти ба, як він змінився! — здивувалась вона, глянувши на свого колишнього ворога. — Весною, як покидав домівку, то мав ліниву ходу, рот був завжди зліс-но скривлений, очі сонні, а тепер став он який моторний. очі блищать, розмовляє чемно».
— Му-у! — озвалась вона. — Я чула від горобців, що ти змінився, але не вірила. Хіба з такого бешкетника, думала я, може вийти щось путнє? Однак тепер бачу, ти справді став зовсім інший. Заходь, заходь. Я дуже рада, що ти повернувся.
— Скажи мені, Лиско, — мовив Нільс, — як там мама й тато?
— Відколи ти подався з дому, їм ні в чому не ведеться. Ось продали вже дві корови, а тепер, я чула, що й хату хочуть продати і кудись переселитися.
— Мабуть, мама дуже жалкувала за гусаком? — невлад сказав Нільс, не знаючи, що питати далі.