Нільс засмутився, що з подорожі в Лапландію нічого не вийде, до того ж йому було страшно ночувати на озері.
— Погані наші справи, Мортене, — сказав він. — Ми ж замерзнемо на крижині.
Але гусак не занепадав духом.
— Не бійся, — підбадьорив він хлопця. — Ти тільки назбирай якнайбільше сухої трави.
Коли Нільс назбирав оберемок трави, Мортен схопив його За комір і переніс на крижину, де вже відпочивали дикі гуси, заховавши голови під крила.
— Тепер постели траву, щоб мені не “Примерзли ноги до криги, — попросив гусак.
Нільс так і зробив, а коли постіль була готова, Мортен засунув хлопчика собі під крило.
— Там тобі буде затишно й тепло, — сказав він.
Нільс сховався в пір’я і зразу ж заснув.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ НІЧНИЙ ЗЛОДІЙ
1
Та, як кажуть, крижина — ненадійний притулок. Вона плавала собі цілу ніч по озері, аж поки пристала до берега.
А саме на той час із лісу на лови вийшов лис Сміре і побачив біля самого берега табун гусей. Він ще звечора помітив їх, але не сподівався, що йому пощастить до них дістатися. Тепер він одразу скочив на крижину.
Коли Сміре вже підкрадався до гусей, він зненацька посковзнувся і шкрябнув пазурами по льоду. Гуси прокинулись і знялися вгору. Але Сміре був дуже прудкий лис. Він метнувся за ними, спіймав одну гуску і завернув до берега.
Білий гусак теж злетів у небо, і Нільс, звісно, випав додо-
лу з-під крила. Якийсь час він сидів сонний на крижині і не міг збагнути, чому знялася така метушня, аж ось побачив кумедного коротконогого собаку, що з гускою в- зубах тікав на берег.
Тоді Нільс кинувся доганяти злодія. Мортен помітив його згори і загукав:
— Бережися, Крихітко, бережися!
Та хлопчик тільки рукою махнув: щоб він боявся такого малого собаки!
Гуска, що її Сміре волік у зубах, чула, як по льоду стукотіли дерев’яні капці, і не йняла собі віри.
«Невже оте маля хоче відняти мене в лиса? — дивувалась вона. — Він же тільки впаде в ополонку та й годі!»
Сміре тим часом стрибнув з крижини на пісок і почав видряпуватися на стрімкий берег. Хлопчик крикнув йому:
— Віддай гуску, злодію! Віддай гуску!
Лис. не знав, хто це кричить, проте не обертався, а помчав ще дужче.
Тепер він був уже в лісі, але хлопчик не відставав ні на крок. Він не думав про небезпеку, а все гукав злодієві:
— Що ти за собака, коли не соромишся красти гуску! Віддай її мерщій, бо я тобі покажу! Чуєш!
Як тільки лис почув, що його вважають за собаку, йому стало так смішно, що він мало не випустив гуски з пащі. Адже Сміре був запеклий грабіжник, йому мало було пацюків і мишей, він закрадався до садиб і цупив там курку, а там гуску. Його боялась уся околиця. І раптом хтось вважає його за собаку! Нечуване нахабство!
А Нільс тим часом ще піддав ходу і нарешті схопив Сміре за хвоста.
— А тепер віддаси гуску чи ні? — закричав він.
Та де йому було втримати розбійника! Лис потягнув його за собою, аж сухе листя полетіло на всі боки.
Скоро Сміре зрозумів, що йому нема чого боятися такої малечі. Він зупинився, поклав гуску на землю і придушив її передніми лапами, щоб вона не втекла. Розбійник хотів пе-
рекусити гусці горло, але спершу надумав подражнити хлопця.
— Ось дивися, як я їстиму твою гуску! — глузливо мовив він.
Тепер з гострого писка хлопчик упізнав, що це лис, а не собака, але був такий сердитий на нього, що зовсім забув про небезпеку. Він ще міцніше вчепився за хвіст, обперся об дерево і саме тоді, як Сміре хотів перекусити гусці горло, шарпонув розбійника з усієї сили. З несподіванки лис поточився і на мить випустив свою здобич. Гусці тільки цього було й треба. Вона одразу ж знялася вгору. Проте одне крило в неї було поранене, і вона ледве ним ворушила, до того ж у темному, лісі гуска нічого не бачила, тому нічим не могла допомогти хлопчикові.
«Полечу мерщій до озера, може, Ака якось його порятує», — подумала вона і подалась до свого табуна.
А Сміре кинувся на Нільса.
— Прогавив одну, то спіймаю другого, — засичав він.
— А от і не.спіймаєш! — весело сказав хлопчик: він радів, що врятував гуску.
Нільс тримався за хвіст і, коли Сміре пробував дістати його, стрибав то в один, то в другий бік.
І ось у лісі почався незвичайний танок. Сміре крутився, як дзига, але й його хвіст крутився разом з ним. А Нільс тримався міцно за хвоста, і лис ніяк не міг його досягти.
Спочатку хлопчикові навіть весело було од такого змагання. Однак згодом руки в нього заклякли, і він став боятися, що лис врешті таки спіймає його.
Нільс озирнувся і помітив неподалік маленьке деревце, що росло серед старих сосон. Він пустив хвоста і в одну мить видряпався на деревце.