Олесь знизав плечима:
— Чорти його знають… Я взагалі небагато зараз розумію.
Він не закінчив фрази, бо хтось ласкаво узяв його за вухо. Олесь рвучко повернувся. То був академік Антохін. Він усміхався, він чув діалог між Ромою і Олесем. Рома почервонів:
— Кхе… не зовсім зрозуміло, Іване Петровичу…
— Це ви просто не додумали, — сказав Антохін, усміхаючись ще веселіше. — Бачите, зовсім необов’язково шукати для з’ясування найпростіших речей найскладніші мотиви. Собака вільно пройшла не тому, що мала якийсь дивний панцер або щось ще. Вона вільно пройшла лише тому, що дуже маленька на зріст і опинилася у тіні. Так низько на тротуарі проміння не сягало, його вплив починався вище. От і все.
І він відійшов убік, залишивши приятелів. Їм добре видно тепер було його підсмажене вухо й покоричнявіле пасмо волосся. Хтось штовхнув Рому в бік.
— Товаришу Ромо, — прошепотів старанно виговорюючи слова своїм беззубим ротом, Андрій Антонович, — товаришу Ромо. Як це так вийшло, що ви пофарбували волосся Іванові Петровичу?
— Спитайте, Андрію Антоновичу, в самого Містера-Пітерса, я не знаю, — відповів Рома.
Андрій Антонович незадоволено крутнув головою. Він хотів спитати ще щось, але почув голос академіка Антохіна.
А цього було досить, щоб Андрій Антонович замовк остаточно: хіба можна було заважати шановному Іванові Петровичу?
Академік Антохін спинився тим часом коло генератора, любовно погладжував його велику мідну котушку своїми тонкими пальцями, поглядав на слухачів і говорив:
— Я не вважаю за потрібне провадити далі будь-які експерименти випадкового типу. Мені здається, що ми маємо справу з досить важливим явищем. Це явище, на мою думку, справді революціонізує науку.
Знов почувся шум: то задзижчали професори, почувши таке категоричне твердження академіка Антохіна.
— Так, революціонізує науку, — повторив ще голосніше Іван Петрович. — І не так слід його випробовувати. Ми не діти, нам нема чого гратися, спиняючи пішоходів або обпалюючи пальці шановного професора Терещенка, чи навіть… навіть моє власне вухо, — засміявся академік сам на власний жарт.
Містер-Пітерс почухався. Він хотів нагадати академікові Антохіну, що професор Терещенко сам вимагав просвічування пальця. Що ж до вуха Івана Петровича, то в цьому випадку був винний виключно сам академік, бо — хто ж просив його лізти під проміння?.. Проте, пояснювати все це не було часу, бо Іван Петрович вже говорив далі:
— Я хочу ще раз нагадати вам, що ультракороткі хвилі, зокрема такої надзвичайно високої частоти, як ось ми маємо тут, — майже зовсім невивчене явище. Наука досі встигла підняти лише краєчок завіси, яка покриває таємницею цю надзвичайно цікаву й важливу ділянку електротехніки. Що ми знаємо про ультракороткі хвилі взагалі?.. Надзвичайно мало. Нагадаю вам.
Академік Антохін сперся зручніше на генератора. Рома прошепотів Олесеві:
— Ну, тримайся, академік поговорити хоче…
— Тихше, тихше, — відгукнувся Олесь, — стривай, він чує все одно, як мікрофон, мовчи…
Справді, Іван Петрович поглянув на Олеся й Рому. Рома відчув, як скажено застукотіло в нього серце. Але академік не сказав нічого. Він погладив себе по сивих пасмах і продовжував:
— Ну, про значення ультракоротких хвиль для зв’язку я нічого не скажу вам, бо ви всі добре знаєте це. Про те, що саме ультракороткі хвилі немов призначені природою для телебачення — так само не говоритиму. Підкреслю лише, що, на мою думку, тільки ультракороткі хвилі розв’яжуть остаточно проблему телебачення — так само, як і проблему тісноти житлової площі в ефірі для загального радіомовлення. Проте — все це цілком зрозуміло.
Я хочу спинити вашу увагу на іншому, а саме на біологічному впливові ультракоротких хвиль. На впливові ультракоротких хвиль на живі істоти…
Мимоволі академік Антохін потер собі обпалене вухо. Він поглянув убік — і побачив, як професор Терещенко розтирає собі палець. Академік весело усміхнувся:
— Дехто з присутніх (у тому числі і я особисто) вже мав змогу пересвідчитися на власному досвіді, як ефективно впливають ультракороткі хвилі на частини їхнього організму… Моє, скажімо, вухо, так само, як і палець мого колеги, професора Терещенка, — наочні докази такого ефективного впливу на недалекій відстані. Проте (і це дуже важливо) — ми й досі ще не знаємо як слід механіки й остаточних наслідків такого впливу. Пробачте, не лише такого, а й того впливу, що його робили досі старі, відомі, малопотужні генератори. Чи цілком це теплове явище, чи воно, так би мовити, механічне?.. Чи до нього примішуються інші принципіально види впливу й дії?.. Цього ми ще не знаємо. Не знаємо ми так само й того, якими шляхами піде розвиток живої істоти під систематичним впливом ультракоротких хвиль — зокрема цих, неймовірно, я б сказав коротких…