Ні, про це ми не говоритимемо. Скажемо просто: Рая — це була справжня, на сто процентів Рая.
Нарешті, Містер-Пітерс: що то за дивне ім’я в співробітника радянського інституту? Власне, цього товариша колись називали просто Петро. Але з того часу, як він, кремезний і широкий, з лукавою усмішкою на товстих губах, почав курити товсті самокрутки з пахучого люлечного тютюну; з того часу, як він наполегливо взявся вивчати англійської мови й захопився остаточно збиранням різнокольорових квитанцій, які він діставав від радіоаматорів-короткохвильників усіх країн, — з цього часу він перестав бути Петром. Його ім’я, за загальною змовою всіх товаришів, стало Містер-Пітерс. Та й сам він звик до нього і тепер відгукувався на це ім’я, як на своє власне.
Містер-Пітерс був у бригаді найбільш поважною людиною. Адже кожен з чотирьох, звісно, знав багато про ультракороткі хвилі, вмів поводитися з генератором. Але — хто міг у цій галузі знати більше від Містера-Пітерса, спеціаліста-електротехніка, зв’язківця, що не тільки взагалі, як то кажуть, проїв зуби на радіотехніці, а й зокрема був конструктором цього самого генератора, — разом з іншими інженерами інституту? Тепер Містер-Пітерс стежив за станом генератора і водночас разом з товаришами провадив досліди коло використання ультракоротких хвиль для зв’язку і зокрема для телебачення.
2. З'ЯВЛЯЮТЬСЯ ФІАЛКОВІ ІСКРИ
Тим часом Містер-Пітерс сердито доводив щось Ромі:
— Ти знаєш, хто ти? Ти — фуул, ось хто. Фуул!
Рома несміливо поглянув згори на свого сердитого товариша. Вони йшли вулицею, Містер-Пітерс вирішив зайти до радіокрамниці — йому щось треба було купити. Рома йшов за компанію.
— А що воно таке — фуул? — перепитав Рома.
— Це означає — дурень. Зрозуміло? Ось що, — була енергійна відповідь.
Після цього обидва ступали метрів із сто мовчки.
Було хороше, справжнє літо. Сонце, гаряче південне сонце поливало землю сухим окропом свого жагучого проміння, в якому змішалися, мабуть, і довгі, і короткі, і ультракороткі хвилі. Мільйони й більйони кіловатів сонячної енергії лилися на землю, що, розкинувшись, невпинно вбирала в себе цей розкішний подарунок. З моря ніжними подувами ласкав місто легенький вітерець. Товариші йшли мовчки. Нарешті, Рома спитав:
— Але, все-таки, що воно таке було?
— Що?
— Ну, з тим провідником. Адже я знаю: щоб розтопити таку паличку міді, треба пропустити крізь неї сотні, якщо не тисячі, амперів. А в нас усього ж вісім амперів. Як же воно так, га?
Містер-Пітерс сумлінно скрутив нову цигарку, запалив її, і лише по тому відповів:
— Якби ти, Ромо, був чимсь іншим, а не якимсь нещасним харчосмаком, то й сам зрозумів би все.
— Але…
— Не алекай, а слухай. Звісно, щоб розтопити таку мідну паличку, треба було б сотні амперів. Проте — це тоді, коли б ми розтоплювали її звичайним струмом. Але — який струм у нас? Пліз, скажіть, будь ласка.
— У нас… у нас струм змінний, високочастотний.
— Вері-вел, май бой. Дуже добре, хлопчику. А високочастотний струм як тече провідником? Він тече лише його зовнішньою поверхнею. І що більша частота, то тоншим шаром тече струм по провіднику. Англійці називають це «скін-ефект», ефект шкірки. Ну, ось, уяви собі, що наш струм потік найтоншим, просто неможливо тоненьким шаром по провіднику. Вийде, що наші вісім амперів підуть уже не товстою паличкою, а найтоншою дротинкою? Ну?..
Рома зітхнув:
— М-да, зрозуміло. Для такої дротинки вистачило б і не вісім амперів, а в десять разів менше… Але, Містер— Пітерс, все’ дно, це дуже неприємна історія.
Містер-Пітерс усміхнувся:
— Я й не казав, що приємна. Проте — краще б тоді вже знати все, що стосується до радіотехніки. Хав-ю-мін? Як ти гадаєш?
Але Рома не встиг відповісти, бо вони увійшли до крамниці.
Містера-Пітерса зустріли тут з пошаною. Продавець уважно вислухав його замовлення і обіцяв виконати його завтра ж таки. Цим і закінчилися відвідини крамниці: адже — хіба ж можна колись купити у радіокрамниці відразу те, що потрібно радіоаматорові?..
Назад товариші йшли повільніше. Містер-Пітерс розвивав Ромі свої думки щодо генератора. Рома йшов, похитуючись, як і завжди: руки він заклав назад — і тому був ще більш схожий на жердину. Містер-Пітерс говорив: