Антохін хитнув головою:
— Про все взнаєте згодом, товаришу. Спочатку вам, як я вже сказав, доведеться закінчити обробку матеріалів — тут, у радгоспі.
Далі запитувати не доводилося. Антохін додав ще:
— Генератор повезе звідси моя машина — разом з експериментаторами, що відразу їдуть до міста. Якщо немає запитань, прошу негайно ж готуватися до від’їзду. Данило Якович, ми з вами підемо разом до вашого кабінету, поговоримо там на волі.
Через дві години все було закінчено. Розібраний генератор лежав у тих самих ящиках, у яких його привезли сюди. Містер-Пітерс оглядав востаннє лабораторію — чи не забули чогось?.. Рома був біля машини. Почувся легкий стукіт у двері.
— Увійдіть.
На порозі показалася Ганна. Обличчя в неї було сумне. Великі чорні очі тужливо дивилися на Містера-Пітерса.
— Ви від’їжджаєте?.. — спитала Ганна, не наважуючись зайти до кімнати.
— Так, — сухо відповів Містер-Пітерс, не підводячи очей.
Він боявся, що подивившись на Ганну, він уже не зможе втриматися в межах офіціального тону. А саме так він вирішив розмовляти з нею будь-що.
— І не скоро повернетеся?.. — несміливо спитала ще Ганна.
— Не знаю.
— Чого це ви такий злий? — зробила Ганна важку спробу пожвавити діалог.
— Я просто зайнятий… часу немає, — не піддався Містер-Пітерс, дивлячись на порожній стіл.
Ганна зітхнула. Вона таки цілком одверто не розуміла, чого розсердився Містер-Пітерс. Весь час був такий ласкавий. Все йшло гаразд — і ось тобі. Невже ж усе це за її розмову з Олесем?.. Так вони ж просто, по-товариському, розмовляли… Вона подивилася на суворе обличчя Містера— Пітерса:
— А я теж мабуть скоро поїду до міста…
— Ну що ж.
— Мабуть, дуже нудно буде тепер у радгоспі… після вашого від’їзду, — дипломатично натякнула Ганна.
Містер-Пітерс несподівано для себе спалахнув:
— Сподіваюся, що ні, — злісно й запально відповів він, — вам тут допоможуть не нудьгувати.
— Хто? — підвела очі Ганна.
— Та знайдеться. Пробачте, мені треба йти.
І Містер-Пітерс, як метеор, вибіг з лабораторії. Вже з коридора пролунав його голос, що додав:
— Наприклад, Олесь…
Очі Ганни наповнилися сльозами. Нервово вона крутила хусточку. Ніяк, ніяк вона не сподівалася такого… Ще хвилина — і Ганна сиділа біля вікна, не встигаючи витирати буйні сльози, що вмить потекли по її щоках. Містер— Пітерс не бачив цього. Він сидів у автомобілі — злий і сердитий. А коли Рома спробував спитати його про причини такого настрою, Містер-Пітерс так злісно поглянув на нього, що в того зникло будь-яке бажання питати далі.
Автомобіль поїхав. Олесь повернувся до Раї:
— Отже, ми залишилися тут. І навіть не знаємо, що робитиметься далі з тим генератором.
Рая знизала плечима:
— Взнаємо… через тиждень узнаємо.
— Ви гадаєте, що за тиждень ми тут все закінчимо?
— Звісно.
Повз них швидко проходив Андрій Антонович, несучи листи й газети. Обличчя в нього було трохи розгублене — Іван Петрович Антохін поїхав, не попрощавшись з ним.
Правда, Андрій Антонович був саме на пошті, коли Антохін поїхав, а все ж таки…
— Нові, Андрію Антоновичу? — спитав Олесь. — А ну, дайте почитати.
Він узяв одну з газет, розгорнув її — і відразу ж вигукнув:
— Раю… Раєчко, дивіться!
— Що таке?
— Ціла стаття про УКХ. Ідіть, почитаємо. Еге, та це про наш новий генератор… Звідки ж усе це взнали?
Газета стисло, але піднесено сповіщала про винахід Містера-Пітерса. Вона описувала новий генератор, як відкриття, що несе за собою цілу революцію в науці. Співробітник газети розповідав про досліди з худобою, про дивну властивість випромінювання нового генератора спиняти мотори з електрозапалюванням. Зокрема, він спинявся на виключному впливі нового генератора на організм:
…«Одним з практичних застосувань надзвичайно короткохвильного випромінювання, — писала газета, — є цікавий вплив його на зростання волосся. Нове проміння так активізує шкіру, що після просвічування ним лисина вкривається густим новим волоссям».
Олесь усміхнувся:
— М-да, тепер до Містера-Пітерса з’являться всі лисі міста. Нове навантаження буде…
— А ось і відповідь на ваше запитання про дальші роботи коло генератора, — вимовила Рая, що читала вже далі.
Справді, стаття закінчувалася так:
…«Тепер під керівництвом академіка Антохіна навколо генератора створюється нова група працівників, що провадитимуть досліди керування на віддалі й пересилання енергії на віддаль за допомогою випромінювань нового генератора. Справа в тому, що керування на віддалі дасть, на думку академіка Антохіна, можливість дістати з дна морського затонулий в минулому столітті корабель «Альгамбра» з вантажем золота. Немає сумніву, що за допомогою чудесних УКХ цю сміливу думку буде здійснено».