Але, поспішаючи, Містер-Пітерс підсковзнувся. Незграбно він простягнув руки, намагаючись на тратити рівноваги.
Сухий дзвін… лампа вдарилася об стіл. Її балон розлетівся на маленькі шматочки. Не вірячи своїм очам, Містері-Пітерс розгублено дивився на цоколь, що залишився у нього в руці. Повільно він підвів очі на Рому:
— І більше…
Він запнувся. Рома дивився на нього з жахом. Нарешті, Містер-Пітерс закінчив:
— Більше ламп немає…
— Може… може, Ганна сама візьметься за мотор… вона писала, що знає… — почав Рома нерішуче.
Але Містер-Пітерс коротко відповів:
— А кожух?..
Так (і цього Ганна не знала) — мотор човна був закритий металевим, накріпко загвинченим кожухом. Зроблено це було для того, щоб моторові не пошкодило проміння, не спинило його роботи. Зняти пригвинчений кожух Ганна, звісно, не могла…
Човен безпорадно гойдався на хвилях. Його заливала вода. Він мусів загинути в скажених хвилях. І з ним разом мусіла загинути… Ні цього не може бути!
Як вітер, Рома вистрибнув за двері.
— Куди ти? — крикнув Містер-Пітерс.
Проте, Рома вже зник.
16. 50 + 50 = 100
Іван Петрович Антохін задоволено дивився в море. Це була справжня перемога. Човен «Радіо», човен без машиніста — покірно змінював напрями, маневрував, повертався в різні боки, підкорюючися наказам, які несло до нього дивне проміння генератора Містера-Пітерса. Проблему телемеханіки, певного керування апаратами на віддалі, — розв’язано було якнайкраще. І головне — для цього непотрібні були складні спеціальні апарати, електромотори тощо. Навпаки…
Іван Петрович поглянув ще в бінокль. Човен описував широку дугу, повертаючися до берега. Потім він поплив назад. Щоправда, дуже заважали хвилі. Але човен — іде до берега. Лабораторія виконала наказ. Антохін задоволено зітхнув і повернувся до решти присутніх на шпилику:
— Розумієте, — сказав він переможно, — ніякого складного устаткування. Звичайний моторовий човен. До нього додано радіоприймач з системою реле.
Він побачив, як швидко записував його слова в блокноті репортер газети. Олівець блискавично мчав по паперу.
— Генератор випромінює коливання певної частоти. Він випромінює їх скеровано. Це, звісно, умовний вираз. Бо на віддалі трьох кілометрів, як маємо ми тут, жмут проміння, безумовно, розсіюється й охоплює широчінь близько кілометра. Але за межами цього кілометра навіть найчутливіші прилади не відзначать наявності проміння. Отже — ми говоримо — скеровано випромінювання. Це дає нам можливість сконцентрувати повну потужність генератора в тому районі, де перебуває зараз приймальний апарат, у даному разі — човен. А це, в свою чергу, значно зменшує витрату енергії. Ось чому ми надаємо великої ваги цьому дослідові.
Він знов узявся за бінокль. Репортер записував, задоволено киваючи головою. Іван Петрович згадав ще щось:
— Як ви знаєте, досі ми робили, головне, досліди в галузі впливу ультракоротких хвиль на живі організми й рослини. Але це явище, ці надзвичайні коливання можна й слід використовувати у найрізноманітніших галузях. Ось перед вами дослід у галузі зв’язку — телемеханіка. Ми використовуємо це для відшукування відомої затонулої «Альгамбри». І я певен, що ми найближчим часом за допомогою цього ж таки генератора розв’яжемо остаточно навіть найважливішу проблему пересилання енергії на віддаль без дротів.
Репортер підняв здивований погляд на академіка.
— Так, так, — усміхнувся Антохін, — замість дротів ми використаємо це саме проміння. Воно понесе енергію, струм високої напруги, створивши на своєму шляху невидимий жмут йонізованого повітря. А йонізоване повітря, як ви знаєте, вже не ізолятор, як звичайне повітря, не діелектрик, а добрий провідник. Отже…
— Іване Петровичу, човен!.. — вигукнув хтось стривоженим голосом.
— Що?
Антохін притиснув до очей бінокль. Човен спинився. Він безпорадно підстрибував і падав униз, підкидуваний хвилями. На нього налітали ззаду хвилі, жорстоко били його, кидали в усі боки. Антохін нахмурився:
— Щось трапилося, — проговорив він. — Дзвоніть до лабораторії!
Не відриваючись, він стежив за човном. І тисячі здогадок проносилися в його мозку. Зіпсувався приймач?.. Мотор?.. Зламалося щось в генераторі?.. Адже човен треба було якнайскоріше повернути до берега, інакше його захлеснуть хвилі… але — що це таке? Може, йому мариться?..
Антохін протер очі, примружився. Він відчув, як його наче обсипало морозом. На човні була жінка. Так, ось він добре бачить її. Вона в передній каюті. Звідки? Хто?