З розгону, підкинутий ще хвилею, човен «Радіо» вистрибнув з води просто на піщаний берег. Як жива істота він хитнувся з боку на бік, мов струшуючи воду, — і залишився лежати. За ним, скерований твердою рукою, поруч із ним із води вистрибнув і другий човен. Мокрий до останньої нитки Рома кинувся до першого човна. Він побачив у отворі люку непритомну Ганну. Мокрі її кучері збилися шапкою, бліде обличчя було нерухоме. Рома взяв її на руки, виніс. Ганна розплющила очі — і знов заплющила їх.
Берегом, забувши про солідність, біг академік Антохін, випереджуючи асистентів і довгого репортера. Він кричав:
— Ну, й добре… Несіть швидше до будинку…
Він махав руками, його пенсне зскочило й висіло на шнурку, бовтаючись у такт його ході.
А назустріч Ромі вже мчав Містер-Пітерс. Перший раз за весь час своєї роботи він побіг з лабораторії, не вимкнувши генератора, не оглядаючись на розжарені лампи, де розтоплювалися повільно пластинки анодів. Містер-Пітерс мчав до Роми, що ніс на своїх незграбних довгих руках непритомну Ганну. Він зазирнув їй в обличчя, розгублено покрутив чомусь пальцями в повітрі і сказав:
— А я, Рома, той… запустив його таки…
Блаженна усмішка розм’якшила риси його обличчя.
Він ішов поруч Роми, підтримуючи руку Ганни. Дівчина повільно опритомнювала. Вона розплющила знов очі. Поглянула на Рому, слабо усміхнулася. Поглянула вбік, де йшов Містер-Пітерс. Відшукала очима його. Знов усміхнулася — і закрила очі. Містер-Пітерс лагідно, зовсім незвичним голосом, вимовив:
— Ганно, я дуже винний…
Ледве помітно Ганна поворушила головою. Її довгі вії заперечливо відкрили очі. Містер-Пітерс певніше побачив, ніж почув її відповідь:
— Ні… все гаразд…
Чиясь рука обережно доторкнулася до ліктя Містера-Пітерса. Він, нервово здригнувши, озирнувся: хто, що?
Невисокий підстаркуватий чоловік ввічливо знімав капелюх. Де бачив вже його Містер-Пітерс?.. Знайоме неприємне, мов вилизане обличчя… рожева лисина…
— Дозвольте знов попросити вас, — улесливо почав чоловік, тримаючи капелюх в руках, — вітаючи вас, я хотів би ще раз попросити вас… разом із моїм товаришем і другом…
З-за його плеча висунулася ще голова. Улеслива усмішка, гострі оченята… І знов лисина… що таке?
— Попросити вас допомогти нам у справі нашого волосся… трохи просвітити нас…
Містер-Пітерс, нарешті, згадав: це той самий лисий, що приходив уже сьогодні до лабораторії… огидна пика!
— Залиште мене! — гримнув Містер-Пітерс так, що обидва мов одлетіли від нього. — Залиште, бо інакше…
Він стиснув кулаки. Але Ганна знов розплющила очі й тривожно запитливо подивилася на нього. Містер-Пітерс забув про настирливих прохачів, нахилився на ходу над нею:
— Все гаразд, моя люба… все гаразд!
… Хто сказав це? Невже гордий Містер-Пітерс?.. Шановний винахіднику, людино з твердим характером, упертий чоловіче — невже це ви вживаєте такі вирази?.. І без улюблених вами англійських слів?.. Дивно, дивно. Навіть Рома поглянув на свого приятеля й бригадира. Але Рома цього разу не сказав нічого. Щось подібне до усмішки промайнуло на його обличчі, — чи, може, це лише здалося Містеру-Пітерсу?.. Хто знає. Зрештою — хіба не може людина хоча б один раз забути про свої звички, про якісь там англійські слова? Ми певні, що може й має рацію.
Мабуть — це саме зрозумів і Рома, несучи на руках Ганну й прислухаючись до слів Містера-Пітерса…
17. ОТЖЕ, ВСЕ ЦЕ БУЛО?
Здавалося, академік Антохін утратив геть усю свою звичну поважність. Він проводив майже весь свій час у лабораторії, біля генератора; він запально сперечався з Містером-Пітерсом, доводячи йому кончу потребу негайно форсувати дальші роботи:
— Телемеханіка для нас — минулий етап. Принципіально ми розв’язали цю проблему, — палко говорив він. — Друже мій, перед нами тепер інші велетенські перспективи…
— А «Альгамбра?» — заперечував Рома.
— Та що ви мені з вашою «Альгамброю?» З нею буде все гаразд. Прилади для керування човном на віддалі ми побудували? Випробували? Поставили їх на човен? Встаткували підводний човен приладами для телебачення? Отже, все вже зроблено. Підводний човен тепер у руках досвідчених епронівців. Вони зроблять решту. Наша справа була — допомогти їм, дати наші прилади, озброїти їх останніми досягненнями нашої техніки. А практичну справу вони зроблять краще за нас, це-бо їхня спеціальність. Я, знаєте, за диференційовану роботу. Кожен робить те, що він краще вміє. От як.