– Річ не в тім,- заперечив Ріє,- які заходи, передбачені законом, суворі вони чи ні, а в тім, чи треба вдатися до них, щоб запобігти загибелі половини міста. Все інше – справа адміністрації і не випадково в нашому законодавстві передбачені префекти, які мають розв'язувати такі питання.
– Безперечно,- підтвердив префект,- але для цього необхідно, щоб ви офіційно визнали, що йдеться про чумну пошесть.
– Якщо ми й не визнаємо,- промовив Ріє,- вона все одно вигубить половину міста.
Тут озвався знервований Рішар.
– Вся річ у тім, що наш колега вірить, нібито в місті чума. Це видно хоча б з його опису синдрому захворювання.
Ріє заперечив, що він описував зовсім не синдром, а лише те, що бачив на власні очі. А бачив він жовницю, плями на тілі, високу температуру, марення, летальний кінець за сорок вісім годин. Чи наважиться пан Рішар з усією відповідальністю стверджувати, що пошесть припиниться сама собою без гострих профілактичних заходів?
Рішар завагавсь і глянув на Ріє.
– Скажіть мені по-щирості, ви певні, що це чума?
– Ви не так ставите питання. Справа не в термінах, справа в строках.
– Отже, на вашу думку,- мовив префект,- чума це чи ні, однаково слід удатися до профілактичних заходів, рекомендованих на випадок чумної пошесті.
– Коли вам необхідно знати мою думку, то вона саме така.
Лікарі порадились, і Рішар наостанку заявив:
– Отож доведеться нам узяти на себе відповідальність і діяти так, ніби недуга ця і є чума.
Це формулювання одностайно підтримано присутніми.
– А ваша думка, любий колего? – спитав Рішар.
– До формулювання мені байдуже,- відповів Ріє. – Скажімо простіше, ми не маємо права діяти так, нібито половині жителів міста не загрожує загибель, бо тоді вони справді загинуть.
Ріє поїхав, залишивши своїх колег роздратованими. І скоро десь у передмісті, пропахлому салом і сечею, дико виючи, жінка з кривавими бубонами в пахвині повернула до нього своє змарніле від хвороби обличчя.
Назавтра по нараді хвороба зробила ще один невеличкий стрибок. Вісті про неї просочилися навіть у газети, правда, поки що у вигляді цілком невинних натяків. А ще через день Ріє прочитав одну з маленьких сіреньких об'яв, які префектура мерщій розклеїла по найскромніших закутках міста. Чи влада усвідомлює собі загрозливу ситуацію, зрозуміти з цих оголошень було важко. Пропоновані заходи були далеко не драконівські, і створювалося враження, ніби влада ладна пожертвувати багато чим, аби не збурювати громадської думки. У вступній частині розпорядження зазначалося, що в оранській комуні зареєстровано кілька випадків злоякісної лихоманки, але поки що рано говорити про її заразність. Симптоми захворюванння не досить характерні, щоб викликати серйозну тривогу, і нема ніякого сумніву, що населення зуміє зберегти спокій. І все ж з обачності, зрозумілої для всіх, префект вирішив удатися до деяких запобіжних заходів. Ці заходи за умови, що їх правильно зрозуміють і беззастережно всі виконуватимуть, допоможуть у зародку задушити загрозу пошесті. Отож префект ні на хвилину не сумнівається, що серед довіреного йому населення він знайде найвідданіших помічників, які залюбки підтримають його особисті зусилля.
Потім в оголошенні наводився список заходів, серед яких передбачалася боротьба з гризунами, поставлена по-науковому: винищення щурів з допомогою отруйних газів по риштаках, суворий нагляд за якістю питної води. Далі громадянам рекомендувалося пильнувати зразкової чистоти, а насамкінець усім оранцям – носіям бліх – пропонувалося з'явитися до міських диспансерів. З другого боку, родичі зобов'язані негайно повідомляти про кожен випадок захворювання, виявленого лікарями, і не перешкоджати ізоляції хворих у спеціальних палатах лікарні. Обладнання палат забезпечує лікування хворих у мінімальні строки з максимальними шансами на цілковите одужання. У додаткових параграфах ішлося про обов'язкову дезинфекцію приміщення, де перебував хворий, а також транспортних засобів. Щодо решти, влада обмежилася тим, що рекомендувала близьким хворого проходити санітарний огляд.
Доктор Ріє рвучко одвернувся од оповістки і подався додому; там його вже очікував Жозеф Гран і, побачивши лікаря, змахнув руками.
– Знаю, знаю,- мовив Ріє,- цифри зростають.
Напередодні в місті померло близько десяти хворих. Лікар
сказав Гранові, що, можливо, ввечері вони побачаться, бо він збирається провідати Коттара.