– Ну, ходімо! – Івась устав. – Якщо хочеш, покажу тобі козацьку фортецю та Сулу.
Вони перейшли на ярмарковий майдан, добралися по Пирятинській над гору і ступили на перекидний міст, що з’єднував місто з фортецею. Звідси відкривалися засніжені засульські далі та Засулля з Солоницею. Над Сулою, за гаєм, блищала проти сонця гола Лиса гора. Попереду, на горбі, вивищувалася полкова козацька фортеця.
Влітку тут, мабуть, було гарно, але зимовий краєвид був білий, згладжений, одноманітний і навівав тугу.
Катря зупинилася на мосту, схилилася на перила і заплакала знову.
Івась схилився до неї.
– Ну, що з тобою? Чого ти? Я образив тебе?
Катря підняла заплакані очі, крізь сльози усміхнулася.
– Ні, ти мене не образив.
– То в чім же річ?
Катря почервоніла.
– Хуржики пристають – і батько, і син.
Івась зблід, задерев’янів на виду.
– Хуржики? І старий, і молодий? Та пошли ти їх до чорта!
– Легко тобі сказати.
– Ну, якщо боїшся, то я пошлю! Та ще й не так!
– А при чому ж тут ти?
– Як – при чому? Катре! Хіба не розумієш?
– Не розумію.
Івасеве обличчя почало поволі рожевіти. Він зніяковіло пробубонів:
– Ну, я думав, що ти давно здогадалася… Я ж кохаю тебе, Катрусю! Розумієш – кохаю!
Катря прихилила голову до його грудей, прошепотіла радісно:
– Голубе мій! І я тебе… Ось тобі хрест! І ніякі хуржики тепер мені не страшні!
Вона перехрестилася і знову припала до нього. А Івась узяв її голівку в руки і почав цілувати – і в рожеві щічки, і в ясні очі, і в малинові вуста.
– Люба моя! Єдина! Я такий щасливий!
Вони обоє були щасливі і довго ще стояли на перекидному дощаному мосту під стрімкими валами козацької фортеці. І хоча тут повівав дошкульний морозний вітерець, їм було тепло: їх зігрівало щире юне кохання.
Лиш коли сонце сіло за дахи будівель на горі, Катря сплеснула руками.
– Ой Боженьку! Як пізно вже! Ходімо, Йвасю! Бо Хуржик, мабуть, давно виглядає нас і зичить нам чортів і в живіт, і в печінку!
Розділ другий
1
Великдень видався ранній, але сніги вже зійшли з землі, і люди раділи весні.
У понеділок, на другий день Великодня, в корчмі бунчукового товариша Михайла Оріхівського зібралися лубенські та засульські чумаки.
Зібралися вони на раду, – тому сторонніх у корчму не пускали. Платили оптом – за вечір.
За довгим столом, заставленим різними наїдками, жбанами з пивом, череп’яними кухлями, чарками та плесковатими пляшками з горілкою, сиділи поважні чоловіки – в сукняних чумарках, підстрижені «під макітру», трохи вже захмелілі, і вели розмову про наступну поїздку до Криму по сіль.
На чільному місці, бо був найбагатший і споряджав у дорогу десять паровиць, сидів Хуржик, жував солонувату тараню і, запиваючи холодним пивом, з внутрішньою тривогою чекав хвилини, коли можна буде розпочати мову про отаманство. Як і в попередні походи до Криму, і тепер йому дуже хотілося стати отаманом чумацької валки, бо мав характер самолюбний і владний. Не терпів, коли над ним хто-небудь верховодив. Однак знав, що чумаки, пам’ятаючи з власного досвіду його крутий норов, можуть на цей раз обрати когось іншого. Ну, хоча б Пилипа Зайця, теж не бідного чумака, чи Трохима Задою, котрий уже приміряється до отаманства, бо, ще коли сідали за стіл, ніби ненароком, обмовився, що нині бере в дорогу десять возів, тобто не менше, ніж він, Хуржик. Отож треба якось випередити обох та й прихилити до себе тих, хто не може чи не хоче перейти йому шлях.
Помітивши, що пива в жбанах залишилося на денці, а пляшки стояли порожні, він гукнув до молодої шинкаревої дочки:
– Гей, шинкарко, чого стоїш? Хіба не бачиш, що посуд сухий – ні пива, ні горілки вже не стало? Ось на червінця та принеси нам з льоху, щоб холодніше було! Та й смаженини підкинь у миски, щоб було що покласти на зуба! Та ще й в’язку тарані не забудь! Щоб усі знали, як гуляють лубенські чумаки! Нічого не шкодуй! Я плачу!
Чумаки схвально загули:
– Ой, як добре! Оце так утнув Семен Михайлович! Далебі, не поскупився!
А коли шинкарка поставила на стіл пляшки та дерев’яне відерце з холодним пивом, а в миски вивернула зі сковороди запашні шматки підсмаженої золотистої ковбаси, молодий засульський чумак Терентій Кваша, відомий у всій окрузі співак і вигадник, раптом заспівав: