Катря закричала:
– Люди-и! Рятуйте!
– Цить! Замовкни! Бо тут тобі й смерть буде! – ревнув розлючений Хуржик, сам не усвідомлюючи до ладу, що діє.
Та в ту ж мить відчув, як чиїсь міцні руки охопили його ззаду і здушили так, що захрускотіли ребра. Він випустив Катрю, вигукнув:
– Хто тут? Хто сміє? Пусти!
Над вухом почувся твердий Івасів голос:
– Я смію, дядьку Семене! Я! Ось як пожбурю тебе на землю, то й не встанеш! Тоді знатимеш, як чіплятися до дівчини! Старий шкарбан!
Хміль ураз випарувався з Хуржикової голови. Він і сам мав неабияку силу, а тут відчув, що вирватись із Івасевих рук не зможе. Парубок стиснув так, що й не дихнути.
– Пусти!
Івась послабив обійми – відступив на крок. Хуржик полегшено зробив повний вдих і зарепетував на весь двір:
– Розбійнику! Харцизяко! На кого руку здійняв? На свого господаря? На свого благодійника? Та знаєш, що я з тобою зроблю? В холодну посаджу! Під суд! У москалі[1] віддам! У Сибір! Згниєш там, мов падло! Я так тобі цього не прощу!
Заглушений люттю і власним криком, він не почув скрипу хатніх дверей і не помітив, як на ґанок вискочили перелякані син Василь та стара Параска. Простоволосі, в білих полотняних сорочках, взуті на босу ногу, бо схопилися з постелі зопалу, почувши крик, вони завмерли з несподіванки. Думали – справді якісь розбійники напали, а виявилося – усі свої: батько, Івась, Катря. Але чому вони підняли такий крик, таку колотнечу? Що стряслося?
А Хуржик і далі біснувався. Серце його клекотало гнівом. Тепер його гнів був направлений проти Катрі, що стояла похнюплено віддалеки.
– А ти, дівко, розпуснице! Отак ти віддячуєш своєму благодійнику, котрий рятує тебе і твою матір від голодної смерті? Що надумала! Піти вночі до парубка! Вижену геть, щоб і ноги твоєї тут не було! Але спочатку відроби мені борг! Не думай, що вже розрахувалася зі мною!
– Семене! – подала голос з ґанку Параска. – Ти чого розкричався? Чого серед ночі людей чудуєш? Напився – то йди спати! І нас розбудив, і сусіди, мабуть, посхоплювалися. Дивуються – що там у Хуржика зчинилося? Чи не пожар? Та й Ганна стривожилася, бідна! Йшов би ти в хату! А то знайшов причину для ґвалту – дівчина вибігла до парубка на побачення! Чи й не дивина!
Стара відразу здогадалася, чому господар так знавіснів, та при Василеві не хотіла розкривати тієї таємниці. Їй і невтямки було, що Василь уже й сам здогадався, чому батько такий розлютований. Здогадався – і вжахнувся. Івася він по недосвідченості юнацькій не сприймав усерйоз, бо в голові його не вкладалося, щоб молода, гарна дівчина, якщо не дурна, могла віддати перевагу голодранцю-наймиту перед хазяйським сином, що мав колись успадкувати таке велике господарство. А ось батько… Мати, по всьому видно, довго не протягне, і він стане вдівцем. А що тоді?.. Звичайно, тоді він матиме повне право одружитися з ким захоче. Навіть і з Катрею.
Коли в його голові блискавично сяйнули ці думки, йому, незважаючи на нічну прохолоду, враз стадо жарко. Світло в його душі померкло, погасло, холодною гадиною заповзла в серце безнадія.
Несподівано для самого себе він раптом вигукнув:
– Тату, ану перестань кричати! Зайди в хату! Сором який!
Голос його був різкий і вимогливий – аж старший Хуржик рота роззявив з подиву. Це вперше в синові проявився твердий батьківський характер.
Хуржик востаннє кинув злий погляд на Івася, погрозив йому кулаком і поколивав до хати, а проходячи мимо Катрі, суворо буркнув:
– А ти чого стовбичиш? Геть мені спати!
3
Ранок був безхмарний. Івась схопився зі своєї солом’яної постелі задовго до того, як за Сулою піднявся край неба і бризнули на землю малиновогарячі промені сонця. Він був певен, що Хуржик вранці вижене його з двору, однак, як завжди, напоїв усю живність, погодував корів, заклав коням сіна, а волам – трясянки, тобто суміші вівсяної та гречаної соломи з сіном, і був немало здивований, коли побачив, як Хуржик вийшов надвір, потягнувся, пройшовся подвір’ям, і, жодного слова не сказавши наймитові, ніби й не було вчора між ними сутички, повернув до хати.
Вражений Івась аж занімів. З чого б це? Що трапилося? Чи задумав щось лихе і вичікує до пори до часу? Чи, швидше всього, дуже вже не хочеться самому братися за ту роботу, яку так старанно день у день виконує наймит?
А коли Параска покликала снідати і поставила посеред столу велику череп’яну миску з кулешем, а Хуржик, недбало перехрестившись, перший запустив у неї свою ложку, Івась зрозумів, що за ніч все чомусь перемінилося.