– Видно, Бог захотів узяти її до себе… На все його воля!
Увечері мати підняла обважнілі повіки, осмислено глянула на сина.
– Василечку, синку мій, – промовила тихо, але виразно, – батько не приїхав?
– Ні. Ще тільки тиждень минув, як він поїхав, а повернеться не скоро.
– Я ж йому казала – не їдь, не поспішай, та він не послухав. А я й не забарилася…
Василь заплакав.
– Не плач, синочку. Кожному свій час. Так доля відміряла. А ти живи – і будь щасливий! А коли батько повернеться, скажи йому, щоб відбув по мені роковини, а тоді, як захоче, хай жениться. Не переч йому! Ти вже дорослий – і мачуха тобі не надокучить! Бо й сам скоро оженишся…
Василь заплакав ще дужче. На цей раз він зрозумів, що це вже кінець. І справді, мати підняла через силу руку, перехрестила його і, тихо зітхнувши, замовкла. Навіки.
На його крик до кімнати вбігли Параска та Катря.
Розділ третій
1
Коли гомін незадоволення з приводу арешту Івася трохи улігся, хтось згадав про царицин подарунок.
– Гей, дивіться, а бочонок стоїть собі! І чіп у ньому! І ніхто не здогадався покуштувати – що всередині? Га?
– А й справді! – прогув Безкровний. – А загляньте-но, хлопці, що в ньому!
Чумаки відіткнули чопа.
– У-у-у! О-о-о! Аж дух забиває! Та це ж справжня оковита! Побий мене грім!
Безкровний простягнув кухля.
– Ану, націдіть – попробую!
Йому націдили. Він ковтнув – закотив очі під лоба.
– Еге-ге! Та я ще й не пив у своєму житті нічого подібного! Ану, браття, наваліться!
Чумаки зібрались біля бочки. Куштували, пили, хвалили. Закушували кашею.
– А таки не поскупилася паніматка! Смачно!
Коли було випито півбочонка, Безкровний раптом ляснув себе по лобі:
– Стривайте, хлопці! А Івасю! А служивим! Про них і забули!
Він націдив дерев’яний кухоль – підніс Івасеві. Але той відмовився.
– Не п’ється, дядьку Михайле! Не хочу! Як із зв’язаними руками пити?
Безкровний штовхнув під бік вартового.
– Чи ти бачив коли-небудь, служивий, таке, щоб чоловік від чарки відмовлявся? Га? Я не бачив, їй-богу!
– І я не бачив.
– Отож-бо! То на – хоч ти покуштуй!
– Е-е, я при службі! Побачить капрал – дасть по пиці!
– Та глянь, чоловіче, як капрал сам дудлить! І твої товариші вже стоять у черзі до бочонка! Облизуються!
Фількін справді якраз задер голову назад і осушував кухоль до дна, а солдати й собі простягали свої кухлі чумакові біля бочонка, щоб налив.
Вартовий поплямкав губами.
– Е, чорт! Була не була! Давай – ковтну разок! – і перекинув добрячого кухля в горлянку – тільки забулькало. А витерши вуса тильним боком руки, попросив: – Дав би ти мені, хохол, цибулину – загризти!
– Та я тобі, служивий, не тільки цибулину, а й миску каші принесу, бо ніч довга – зголоднієш! – запевнив Безкровний.
Він миттю розтанув у вечірніх сутінках, а за кілька хвилин повернувся з мискою каші, ложкою, скибкою хліба, цибулиною та кухлем горілки.
– Пригощайся, служивий!
Той помахав пальцем, п’яно заварнякав:
– Е-е, браток, не підманиш! Я ж при службі! – і послав у рота ложку каші. – Ти хитрий, хохол, але й мене, браток, не об’єгориш! Я сам кого хочеш оковпачу!
Безкровний тицьнув йому в руки кухля.
– Та хто тебе, брате, хоче об’єгорити? Це ж подарунок цариці! Хіба не бачив?
Той з зусиллям проковтнув кашу, поперхнувся.
– Ет, чорт! Яка крута!
– А ти промочи горло – враз піде! Як по маслу!
Солдат задумався, завагався.
– Та воно-то так! Але ж страшно – служба!
– Чи й не служба – стерегти зв’язаного! Прив’яжеш його вірьовкою до пояса – та й нікуди він не дінеться!
Солдат довго обдумував сказане чумаком, а потім, вирішивши, мабуть, що той має рацію, буркнув сам до себе:
– Е, була не була! Де одна, там і друга! Бо, справді, суха ложка рота дере!
Безкровний непомітно потиснув руку Івасеві, мовляв, жди мене, і поколивав до багаття.
Вечір усе густішав і густішав – невдовзі настала глуха ніч.
Івась прислухався – що вартовий?
А вартовий таки запам’ятав пораду старого запорожця – кінець вірьовки, якою був зв’язаний заарештований, прив’язав собі до ременя і влігся поряд з ним. Спочатку він щось муркотів, кидався, а десь серед ночі заснув мертвим сном.
І ось тоді Івась відчув, як чиясь рука помацала вірьовку і гострим ножем перерізала її, так що один кінець залишився біля солдата, а другий спав з Івасевих рук.