Леді Мідлтон надіслала їм через нього надзвичайно ґречного листа, в якому йшлося про її намір засвідчити свою пошану місіс Дешвуд, щойно вона переконається, що такий візит буде доречним; відповіддю на цей лист було не менш ґречне запрошення, тож її світлість леді Мідлтон представили новоприбулим наступного ж дня.
Їм, звичайно ж, дуже хотілося побачити людину, від якої так багато мав залежати їхній комфорт і добробут у Бартоні; і елегантність її зовнішності цілком відповідала їхнім уявленням і бажанням. Леді Мідлтон було не більше двадцяти шести чи двадцяти семи років, обличчя вона мала вродливе, поставу — струнку і надзвичайно гарну та граціозну. Манерам її була притаманна вся та елегантність, якої бракувало її чоловікові. Її ж манерам, навпаки, бракувало притаманної серу Мідлтону щирості та сердечності. Візит леді Мідлтон був досить тривалим, аби певною мірою вгамувати викликаний її приходом початковий захват, бо стало видно, що, незважаючи на прекрасне виховання, вона є жінкою нетовариською, замкненою і непривітною; нічого цікавого, крім банальних запитань і зауважень, від неї так і не дочекалися.
Однак їй не треба було багато говорити, бо замість неї це робив балакучий сер Джон; до того ж леді Мідлтон вчинила дуже обачно, взявши з собою свою найстаршу дитину, прегарного хлопчика років шести, присутність якого забезпечила тему, до якої можна було повертатися щоразу, коли розмова згасала, бо їм доводилося питатися про його ім’я та вік, захоплюватися його вродливістю і ставити йому запитання, на які замість нього відповідала його матір. Тим часом хлопчик, ніяково опустивши голову, крутився біля матері, і це викликало велике здивування її світлості — чому це її син такий сором’язливий на людях, коли вдома поводиться доволі галасливо. Мабуть, на кожен формальний візит слід брати з собою дитинча, щоб у такий спосіб підтримувати розмову. В даному ж разі знадобилося аж десять хвилин, щоб виявити, на кого більше схожий хлопчик — на матір чи на батька, і в яких саме рисах ця схожість проявлялася. Звісно, що кожен мав свою несхожу думку і кожен висловлював подив думкою інших.
Після цього Дешвудам люб’язно надали можливість посперечатися про решту дітей, бо сер Джон не міг залишити їхнього будинку, не отримавши від них обіцянки пообідати в Бартон Парку наступного дня.
РОЗДІЛ 7
Бартон-парк знаходився приблизно за милю від котеджу. Їдучи долиною, дами проминули його на невеликій відстані, але не побачили, а вдома його не було видно з-за високого пагорба. Це був великий і гарний будинок, а стиль життя Мідлтонів був однаково позначений як гостинністю, так і вишуканістю. Перше існувало завдяки серу Джону, друге — завдяки його дружині. Рідко бувало так, що в будинку не гостював хтось із їхніх друзів; більше за будь-яку родину в окрузі приймали вони в себе численні і різноманітні компанії. Це було необхідно для доброго настрою подружжя, бо хоч як би не різнилися їхні характери та зовнішні манери, все ж господарі будинку дуже нагадували одне одного повною відсутністю талантів та смаку, котра обмежувала їхні заняття колом дуже вузьким у ті періоди, коли в них ніхто не гостював. Сер Джон був мисливцем, леді Мідлтон — матір’ю його дітей. Він ходив на полювання і стріляв, вона — панькалася з дітьми; оце і все, чим вони могли займатися. Леді Мідлтон мала перевагу: вона могла псувати дітей цілий рік, тоді як сер Джон мав змогу поринати у своє вкрай важливе заняття лише протягом половини цього терміну. Однак безперервні зустрічі як вдома, так і в гостях доповнювали все недодане природою та освіченістю, шляхом підтримки доброго настрою сера Джона і можливості його дружині демонструвати своє добре виховання.
Леді Мідлтон дуже пишалася вишуканістю своїх страв і всієї домашньої обстановки; марнославство такого типу давало їй найбільшу втіху під час усіх прийомів. Задоволення ж, що його отримував від товариства сер Джон, було набагато безпосереднішим: він втішався тим, що збирав у себе молодих людей більше, ніж міг вмістити його будинок, і що більший гармидер вони зчиняли, то більшу насолоду він отримував. Сер Джон був як знахідка для всієї молоді в окрузі, бо завжди організовував компанії з метою поїдання шинки та курятини на пікніках; взимку ж бали, що їх він давав, були досить багатолюдними, щоб приваблювати усіх дівчат, які досягли п’ятнадцятиліття і вже не страждали від стримуваних бажань.