Еш піднявся і байдуже озирнувся навколо. Судячи з його міміки, він досі був у гіперсні.
— Почуваюся так, ніби я помер.
Він спостерігав за Кейном. Старший помічник досі позіхав, напівпрокинувшись. Еш подумав, що Кейн насправді обожнював гіперсон і міг би провести все життя як хворий нарколепсією, якщо б йому це запропонували.
Паркер, не здогадуючись про хід думок наукового співробітника, подивився на Еша й задоволено зауважив:
— Ти й виглядаєш так, наче помер.
При цьому Паркер здогадувався, що й сам виглядає не краще. Гіперсон виснажував не лише м’язи, а й шкіру. «Труна» Кейна привернула його увагу. Старпом нарешті сів у ній.
— Із поверненням, — підморгнув Кейн.
— Не сказав би, судячи з того, скільки ти прокидався.
Кейн виглядав ображено:
— Підла брехня, Паркере. Просто я повільніший за інших, от і все.
— Ага, — технік не наполягав на своєму. Тепер він повернувся до капітана, який заглиблено вивчав щось поза полем зору Паркера, і запитав: — Чи не обговорити нам перед посадкою в док питання про розподіл винагороди?
Бретт при цих словах дещо пожвавішав, вперше після пробудження.
— Еге ж.
Паркер продовжив, одягаючи черевики.
— Гадаю, що ми з Бреттом заслуговуємо на повну частку за успішне виконання завдання. Плюс зарплатня та відсотки.
«Добре, хоч глибокий сон не відобразився на вдачі інженерів, — втомлено подумав Даллас. — Не встигли прийти до тями, а вже із претензіями». Уголос же сказав:
— Ви двоє отримаєте частку згідно з вашим договором, не більше й не менше, а як і всі.
— Ми отримаємо найменшу частку, — м’яко заперечив Бретт. Для нього це була ціла промова, але на капітана вона не справила жодного враження: у того не було часу на дрібниці або напівсерйозний обмін дотепами. Мигтючий жовтий кружечок повністю прикув його увагу, і його думки рухалися зовсім в іншому напрямі. Тим не менше, він відповів:
— Кожен заслуговує на більше, аніж ви. Якщо хочете, подайте скаргу до бухгалтерії Компанії. Тепер спускайтесь униз.
— Скаргу Компанії, — сумно пробурмотів Паркер, спостерігаючи за тим, як Бретт виліз із «труни» і почав протирати ноги. — Те ж саме, що скаржитися Богу.
— Саме так, — Бретт перевіряв слабкий сигнал обслуговування на своїй морозильній камері. Не встигши прийти до тями, голий та весь у рідині, він вже був весь у роботі. Бретт був із тих людей, які могли декілька днів ходити зі зламаною ногою, але не могли пройти повз несправність туалету.
Даллас пішов у відділення, де знаходився центральний комп’ютер, кинувши через плече:
— Гей, баламути, краще дістаньте хто-небудь кота.
Ріплі витягла так само ще напівживого рижого кота з однієї з морозильних камер. У неї був ображений вигляд.
— Не можна так байдуже ставитись до нього, — вона співчутливо попестила мокру тварину. — Це не якийсь там прилад. Джонс — член екіпажу, як і всі ми.
— Навіть кращий за декого, — погодився Даллас, спостерігаючи за тим, як Паркер і Бретт ідуть у бік інженерних приладів. — Принаймні він не морочить мені голову, скаржачись на зарплатню та премії, ледь прокинувшись на борту.
Ріплі пішла, загорнувши кота в пухнастий сухий рушник. Джонс тихо замуркотів, вилизуючи себе з надзвичайно поважним виглядом. Він уже не вперше занурювався в гіперсон, тому зараз міг дозволити таке приниження, аби його несли на руках.
Даллас повністю обтерся і натиснув на кнопку під своєю «труною», з-під якої тихо виїхала шухляда. Там лежав його одяг і декілька особистих речей.
Доки Даллас одягався, до нього підійшов Еш. Науковий співробітник тихо запитав, застібаючи чисту сорочку:
— «Матір» хоче з тобою поговорити? — і кивнув у бік жовтої лампочки, яка безперервно миготіла на підвішеній консолі управління.
— Так. Я одразу помітив її, — Даллас просунув руки в рукава. — Безперервне жовте світло. Це ще не сигнал тривоги. Поки що не кажи нічого іншим. Якщо станеться щось серйозне, вони про це й так скоро дізнаються.
Він накинув на плечі непрасовану коричневу куртку, не застібаючи її.
— Що б це не було, усе не так погано, — Еш намагався надати своєму тихому голосу обнадійливого відтінку, і знову вказав на безперервне миготіння: — Вона миготить жовтим, а не червоним.