Він закрив обличчя долонями, і його плечі конвульсивно затіпалися. Генерал важко зітхнув, перевів на товариша співчутливий погляд і заспокійливо промовив:
— Не мордуйся так, Філе, адже ти в цьому не винуватий.
— А хто, хто, по-твоєму, винуватий?! — аж підскочив той. — Хто відкрив це жахливе випромінювання, будь воно тричі прокляте?! Хто розробив принципову схему того пекельного генератора?! Хто так наполягав на якнайшвидшому впровадженні своєї божевільної ідеї, хто?!
— Якби твій друг увімкнув усі шість захисних систем, то нічого б не трапилося, — стояв на своєму Генерал. — Ніхто не буде звинувачувати в тому, що сталося, тебе.
— Максе, мені достатньо того, що я сам себе звинувачую! — у голосі Вченого виразно вчувалася мука. — Але ж я ніколи, повір, ніколи не думав про таке застосування мого відкриття! Мені все уявлялося зовсім інакшим! Бурхливий розвиток біології, генетики, медицини, революція в сільському господарстві — ось про що я мріяв! Так, я працював у військовому відомстві, але ця обставина видавалась мені тимчасовою, минущою, нікчемною!!!
— Зачекай, Філе, не розпалюй себе, — Генерал рішуче підвівся і, ступивши кілька кроків, прочинив маленькі, майже непомітні для стороннього ока двері. — Ходи-но сюди!
Він завів Ученого до невеличкої кімнатки і майже силоміць посадив на диван, а сам поліз до шухляди крихітного столика у пошуках чогось заспокійливого. Однак, як на зло, там не було нічого, окрім тоненького стосика паперів та його власного іменного пістолета.
— Посидь тут хвильку, я зараз щось знайду, — попросив Генерал і вже ступив крок до дверей, коли Вчений раптом схопив його за руку.
— Зачекай… Скажи відверто, як перед Господом Богом: ти мені віриш?
— Вірю, — просто відказав Генерал, дивлячись приятелю у вічі.
— Спасибі, Максиме…
Він ніколи не називав Генерала повним ім’ям, і той чомусь аж здригнувся, але не сказав нічого, а повернувся до кабінету і зайнявся пошуками ліків. І коли нарешті аптечку було знайдено, в кімнатці зненацька сухо гримнув постріл. Невеличкий флакончик випав з Генералових рук, в голові блискавкою пронеслося: «Не може бути, не може цього бути!», він прожогом кинувся до дверей і тут же завмер на порозі. Фелікс лежав на дивані з відкинутою назад головою, а під вікном тьмяно виблискував металевим боком винуватець трагедії. Генерал ступив кілька кроків вперед, підняв пістолета і став уважно його розглядати. За спиною почувся якийсь грюкіт, хтось міцно схопив його за руки і, вирвавши зброю, брутально відштовхнув убік. Генерал спохмурнів, але миттю все зрозумів. «Ех, хлопці, хлопці, — подумки дорікнув він, — невже я міг таке вчинити із собою?»
«Ну що, ти вже почуваєшся щасливим?» — несподівано озвався знайомий насмішкуватий голос. «Від чого?!» — здивувався «начальник полігона». «Від того, що залишив свій слід в історії, — поблажливо пояснив „цинік“. — Жаль тільки, що ніхто про це не дізнається». «Ну ти й падлюка! — обурився „начальник полігона“. — По-твоєму, я все робив навмисно?! Може, ще скажеш, що то я вбив Філа?!» «Ну, стверджувати не буду, — усміхнувся „цинік“, — але, ти знаєш, поміркувати над цим таки варто…»
Шановні батьки!
Від імені командування, наукового та технічного персоналу, особового складу полігона і від себе особисто приношу Вам глибоке співчуття з приводу трагічної загибелі Вашого сина. Слідством ще будуть встановлені всі обставини цієї жахливої події, проте вже сьогодні можна впевнено сказати одне: Ваш син віддав своє життя як герой, до останнього подиху залишаючись вірним присязі та рідній Вітчизні. Пробачте, шановні батьки, за те, що я не зумів його вберегти. Всі документи стосовно смерті Вашого сина будуть передані Вам разом із урною з його прахом.
Ще раз прийміть моє глибоке та щире співчуття.