Так він прожив найпрекраснішу зиму свого життя, забувши про все. А потім, навесні, вона попросила його повернутися додому. — Але вже майже літо, — запротестував він. Мав-бо надію залишитися на наступний сезон. Вона не дозволила: чоловік мав повернутися, та й діти — на шкільні канікули. Він у розпачі повернувся до Сінидре. Так після тієї короткої райської зими для нього розпочався рік катувань: рік таємних листів, подарунків, ревнощів, опівнічних кінних ескапад, зустрічей у парках, у сільських корчмах, у храмових садах. Він часто скакав верхи усю дорогу від Сінидре до Ур-Мелінеї, ночуючи у високій придорожній траві, лиш на те, щоб його перестріла в селі її мовчазна, кульгава на стегно покоївка із запискою: «Неможливо. Негайно їдь додому». Щойно він був певен чогось одного, як з'являлася інша, протилежна певність: що вона його любить, що зневажає його, що хоче його, що втомилася від нього. Підозрював, що взяла собі іншого коханця. Тинявся лісами довкола Бровінгу; одного разу його мало не підстрелив єгер — стріла влучила в халяву чобота. Коли баронеса відмовилася прийняти його на наступну зиму, він зрозумів, що вона його дурить. Але розплакалася і запевнила, що боїться свого чоловіка: боїться за Мироса. На той час найбільшим Миросовим бажанням було отримати нагоду вбити барона благородно, у відкритому поєдинку.
— Ти? Убити його? — вигукнула в гніві. — Ти, неотесаний хлопчисько, убив би лорда Ордену Лампи?
Мирос розлютився і забрався звідтіль. І тоді вона, порушивши усі ті численні правила, які сама ж і встановила, — приїхала, переодягнена, у Сінидре, аби побачитися з ним.
У них було два дні. Вони провели їх таємно біля доків, у кварталі Калак, серед крамарів, що торгують сирою рибою та присмаченим сіллю зеленим чаєм, в пошарпаних дерев'яних будиночках, де вхідні отвори завішено рибальськими сітями, де кричать голодні чайки, де звідусіль чути калацьку говірку. Коли ті дні добігли кінця, вона подивилася на нього, смертельно бліда, і промовила:
— Добре. Убий його.
Це було все, чого він од неї хотів. Був готовий убити або вмерти. Але тут проти нього виступили інші сили: коли він з'явився вдома, його спішно викликали на радмаканід — родинну раду.
На той час скандал досяг небезпечних розмірів. Батько й дядьки отримали анонімні листи; навіть дідусевому братові — Верховному Жерцю Авалеї надіслали анонімного листа на Благословенний Острів, і той прибув у Сінидре до краю розлючений. Отож усі, кого Мирос найбільше любив і поважав, зібралися в просторій вітальні з полірованою дерев'яною підлогою, з високою арфою в кутку, з вікнами на улюблений мамин сад витких рослин. Вони позатуляли ті вікна фіранками і запалили лише одну лампу, бо жрець любив, щоб його оточували сутінки. Миросова мати теж була там — сиділа, мнучи спідницю тонкими руками; були мамині брати — четверо дядьків, всі успішні та вольові; була мамина сестра, його тітка, яка, здавалося, дивилася на нього з деяким співчуттям; був також батько, троє Миросових братів і одна старша сестра. За олондрійською традицією на радмаканіді головував не батько, а дядьки по матері, бо Мирос належав до їхнього Дому і мав успадкувати материн рід. Головним серед них, найстаршим і найвпливовішим був Верховний Жрець. Мирос сумирно сидів перед ними, поки в обличчя йому жбурляли звинуваченнями, неначе ударами, і спостерігав за своїми братами, як ті похмуро розглядають власні черевики. Йому запропонували вибір: піти на службу до дядька Орема або піти до війська. Він обрав військо, навіть незважаючи на те, що воякам було заборонено брати участь в поєдинках. — Хочу, аби мене запроторили якнайдалі, — ридав він пізніше біля матері. — У Лелевай, в країну Броджіар…
Та спершу треба було пройти вишкіл у Сінидре, і він, на біду, не зміг стриматися, аби не написати баронесі. У відповідь отримав коротку, стриману записку, в якій вона заборонила писати їй чи з'являтися в Ур-Мелінеї; з цього він зробив висновок, що їй погрожують. Був упевнений, що це його родина попередила її, змусила так відповісти. Він написав їй знову; в своїй черговій записці вона присягалася, що діяла з власної волі. Тоді для нього настав страшний період пияцтва, бійок і азартних ігор, за що його таки витурили з війська.