Батько не плакав. Перед лицем страждання він завше був спокійний, гідний. Він знав, як це — бути сумним. Думаю, він був сумніший за матір, незважаючи на всі її нещастя, тому що розумів більше. У нього не було того захисту, що дається невіглаством. Він не міг плакати через смерть якоїсь там страшної жінки, такої як Деб-Нін, але був з того приводу ще сумніший, тому що всі були в жалобі за істотою, яку ненавиділи, тому що світ був огидний і просотаний брехнею. Він забрав мене на свій човен. Ми спустилися потоком від Тадбаті-Нат у напрямку великого каналу, подалі від похорону, від грифів, що кружляють поблизу, від смороду вогнища, від диму, що заповзає до лісу, від бамкання дзвонів і виття численних голосів. Ми попливли у відкрите море. Батько веслував, аж поки ми не досягли місця, де повітря було чистим і не чути було похорону. Вода синіла, а сонце так гріло, що ми повідкривали свої солом'яні парасольки і вмостилися під ними і дрейфували, щасливі, на високих хвилях. Довго грали у в’єт, і одного разу мені навіть вдалося перемогти. Потім ми розгорнули взятий з собою обід, поїли й попили. Повернулися аж тоді, як сонце занурилося у хвилі, в селі запалили вогонь у хатинах, а Деб-Нін перетворилася на попіл.
Я знаю, що люди помітили нашу відсутність на похороні та що це дало їм ще більше підстав наговорювати різне на нас. Нас підозрювали в чаклунстві, в нацьковуванні джат на людей. І, можливо, вони мали рацію, принаймні щодо мене. Батько був занадто добрий, щоб завдати комусь шкоди, а мати була занадто дурна для цього; але я… я не була ані святою, ані дурепою. Часто замислювалася над цим, запитувала себе — чи я часом не відьма? Вертіла цією думкою так і сяк, відчувала піднесення й страх. В Кіемі часто викривали відьом та відьмаків, які самі не підозрювали своєї природи, тих, у яких сиділо зло і діяло без їхнього відома, звичайних людей, селян, рибалок, бабусь, ба навіть дітей; вони вищали зі страху, коли їх вели в ліс, аби очистити. Очищення полягало в тому, що цілителі вбивали їх, вбивали в них зло, нищили їхні джат. З лісу вони поверталися простими й лагідними. Ходили нерішуче, мали слабку пам'ять, весь час боязко усміхалися і врешті губилися десь або ставали жертвами крокодилів.
І тоді я вперше запитала себе: а раптом я чаклунка? Може, це я вбила Деб-Нін? Звісно ж, я раділа з того, що вона померла, я зловтішалася, тріумфувала: це змусило мене почуватися сильною й щасливою в оточенні світла й води. Я була щаслива з того, що пробула на морі з батьком цілий день, поки та страшна баба шкварчала у власному жирі. Та потім злякалася, що цілителі викриють мене і заберуть у ліс, щоб позбавити мене моєї сили. Але ще пізніше подумала: я не відьма, не можу я нею бути. Принаймні, я не настільки сильна, щоб завдати аж такої шкоди. Бо якби я була відьма, то ой як багато було б у Кіемі мерців. Дим поховальних церемоній заступив би сонце.
Поки ми були на воді, батько розповів мені про смерть. Я досі пам'ятаю його голос, його м'який погляд; пам'ятаю те, як його волосся й обличчя поцяткувалися світлом, просіяним крізь солом'яну парасольку, і те, як він оперся спиною на облавок і розповів таку історію:
Перший чоловік, на ім'я Че, був ідеєю, породженою зливою.
А перша жінка, на ім'я Киомі, була ідеєю, породженою слоном. Цей творець не просто був слоном: він був винахідником слона, і зробив його як форму, аби самому в ній вміститися. Він був винахідником самого себе.
А злива зробила чоловіка Че. Вона взяла свій маленький кістяний ніж і вирізала фігуру чоловіка з оленячої шкіри. А потім розшила її геть усю шматочками коралу, бурштину та слонової кістки, і коли закінчила — отримала найвродливішого в світі хлопця. І відтоді жоден парубок не міг зрівнятися вродою із тим першим, хоча ми й любимо казати: «красивий, як Че». І ніхто відтоді не міг зробити з оленячої шкіри нічого такого, що дорівнялося б йому красою. А в його третій хребець злива заклала Смерть.
А слон зробив Киомі. Він зробив її своїм бивнем, бо ніколи не використовував жодної іншої зброї. Він вирізав її фігуру з бананового листка і розшив її геть усю шматочками нефриту й мушлями, а ще взяв перо крука, щоб зробити волосся. Коли він закінчив, то отримав найвродливішу в світі дівчину, і відтоді жодна інша дівчина не мала навіть десятої частки її краси. Слон подарував їй чудову здатність: він дмухнув їй в очі сіль, і так вона отримала зір, властивий богам, отож могла бачити світ таким, яким він є насправді.