— Серед них була мала дитина, — шепотілися жінки на фруктовому ринку. — В неї було руде волосся, вони роздивилися його при світлі смолоскипів — таке руде, як оцей кокосовий горіх!
Тоді я сподівався, що зможу колись побачити дитину киїтна. І ось тепер спостерігав цю дівчинку, яка нерухомо лежала в тіні під тентом і займала так мало місця, що здавалася безтілесною, якоюсь грою світла, що мерехтить під тріпотливим укриттям, наче тінь, що її відкидає вогонь.
Вона була не настільки юною, як я думав спочатку. Вона не була дитиною, хоча здаля саме такою й здавалася — була маленькою навіть як на острів’янку. Але її талія, яку було видно між короткою камізелькою і верхом штанів на зав'язках, мала делікатні вигини, та й вираз обличчя був далеко не дитячий. Здавалося, вона снить із відкритими очима; у неї була темна шкіра, насиченого відтінку намулу, а згин ліктя, присмерковий в тіні, був достоту мрією про ріки. На ній був браслет з нефритових намистин, який свідчив, що вона походить з далекого півдня — належить до племені людей з лагун, які вирощують рис і ловлять вугрів.
Дівчина, мабуть, щонайменше двічі заговорювала до мене, перш ніж я це зрозумів. Вона намагалася підвищити голос, кличучи:
— Брате! Стережися, бо матимеш сонячну хворобу.
Нарешті я зустрівся з нею поглядом, побачив її втомлену, ледь глузливу посмішку і посміхнувся у відповідь. Старша жінка, вочевидь її мати, пошепки переконувала доньку замовкнути.
— Все добре, — відповіла дівчина. — Поглянь на нього! Він нікому не завдасть шкоди. І він не забобонний. У нього довге риб’яче обличчя.
Я підійшов до них і привітався з матір’ю; вона полохливо сховала очі від мого погляду. В неї було пласке, багатостраждальне лице людини, що працює в полі, й шрам на чолі. Дівчина дивилася на мене з-під вогненної хмари свого волосся, її вуста все ще вигиналися у посмішці.
— Сідай, брате, — запросила вона.
Я подякував і сів на стілець поряд з її постілкою, навпроти матері, яка продовжувала стояти навколішки, погладжуючи довге волосся дівчини, і уникала мого погляду.
— Риба… — промовила дівчина, старанно підбираючи слова, швидко дихаючи, — вона символізує мудрість. Хіба ні? Риба є наймудрішою з істот. Ось, більшість наших крамарів на цьому судні мають статуру на зразок домашньої качки — за винятком тлустого ілаветійця — цей взагалі найгірший за всіх, схожий на крука… — Вона примовкла, на мить заплющивши очі, тоді знову відкрила їх і прошила мене поглядом таким ясним, аж мені стало не по собі. — Качки дурні, — правила вона далі, — а круки розумні, але в них погані серця. Ось чому ми прийшли сюди саме зараз, в полудень, коли вони сплять.
Я посміхнувся.
— Ти, схоже, мала достатньо часу, аби всіх нас вивчити. І все ж це вперше я бачу, що ти вийшла зі своєї каюти.
— Тіпиав, — одповіла вона, — слуга моєї матері, розповідає мені все. Я цілком йому довіряю. У нього повільна думка, але дуже гостре око. Мій батько… Далебі, я надто багато говорю — ти вважатимеш, що я погано поводжуся…
— Ні, — запевнив я. Але вона лежала дуже сумирна і мовчазна, намагаючись дати собі раду з диханням.
— Пане, — тихим голосом промовила її мати, нарешті звівши на мене погляд, і я побачив, заскочений, які глибокі в неї очі — очі красуні: — Моя донечка тяжко хвора. В неї… вона деякий час недобре почувалась. Вона вийшла сюди, аби подихати повітрям, відпочити, а ця розмова надто напружує її, отож…
— Зупинися, — прошепотіла дівчина. Вона дивилася на мене, її посмішка тремтіла. — Пробач нам. Ми не звикли до такого товариства.
— Це я маю просити пробачення, — відповів я. — Це я потурбував тебе — втрутився у твій відпочинок.
— Анітрохи, — заперечила дівчина, зробивши це якось особливо серйозно й церемонно. — Жодним чином. Таких, як ти, дуже рідко зустрінеш: мудра людина з островів. Скажи мені — ти бував раніше у цій північній країні привидів?
Я похитав головою.
— Це мій перший візит. Але я володію мовою цієї країни.
— Ти володієш їхньою мовою? Олондрійською?
— У мене був вихователь з Олондрії.
Старша жінка винагородила мене поглядом правдивого благоговіння; дівчина дивилася на мене мовчки із виразом, якого я не міг прочитати.
— Ми чули, що там можна найняти тлумачів, — несміливо озвалася мати.