— Джевіку, — відгукнулася вона. Цей її притишений, ласкавий голос. Цей вираз туги й нестями в її прекрасних, задумливих очах. Вона піднесла руку, і я закляк, замружившись і чекаючи удару, проте вона не вдарила. — Джевіку, — повторила вона: немов скляну скалку встромила мені в мозок.
У пам'яті спливли слова, молитви, які слід читати пошепки, обрядові заклинання: Бороніть нас, о боги, від тих, хто говорить без голосу. Зусиллям волі — очі міцно заплющені, голова притиснута до спинки стільця — я змусив себе сказати:
— У мене є запитання.
— Я все тобі розповім, — заговорила вона. — Я розповім тобі все, що сталося. І ти це напишеш для мене у валлоні.
Я розклепив очі. Вона висіла на середній висоті, рука все ще піднята в ораторському жесті. Довкола неї все сяяло м'яким білуватим вогнем. Вона мені посміхнулася; зорі падали.
— Я чекала тебе. Я знала, що ти мене покличеш. Колись я вже казала — таких, як ти, рідко зустрінеш: мудра людина з островів.
Я ковтнув слину і запнувся.
— Моє запитання. Моє запитання стосується цієї жінки, що тут присутня, цієї олондрійки. У неї пропав онук. Ти знаєш, де він?
Вона дивилася на мене з кола свого світла. І все ще була маленька. Якби я стояв поруч з нею, то, подивившись просто вниз, міг би побачити її тім’я. Але я сидів тут, на олондрійському стільці, закоцюблий, не наважуючись ворухнутися. За хвилину здобувся вимовити:
— Онук цієї жінки…
— Онук, — повторила вона. Погляд у неї був, як голка. Це був той її нестерпно ясний погляд, який я пам'ятав ще з Ардоньї.
Відтак її голос розсипався в моєму мозку фонтаном блискучих іскор.
— Чого тобі треба? Просиш мене знайти його? І ти смієш мене про таке просити?
— Не я прошу. А ці люди. І їхній жрець. Він сказав, що ти можеш відповісти…
— От скажи! Тобі хочеться мене бачити? Тобі це подобається?
Вона просунулася ближче, нависла золотою загрозою.
— Ні, — скрикнув я.
— І мені так само не подобається. Так само. Знову увійти в країну… цю країну… поміж живих… та ніколи! Я цього не знесу!
Вона здригнулася й приглушила світло. Я відчував її страх, такий сильний, як і мій власний: страх перед переходом. Вона стиснула кулаки.
— Напиши мені валлон, — промовила.
— Я не можу. Джіссавет, ці люди намагаються допомогти тобі. Вони знайдуть… вони знайдуть твоє…
— Напиши мені валлон!
— Зупинись! — Я закричав, притискаючи долоні до очей. Контури пальців пульсували перед моїм зором, величезні й розмиті, кров у них світилася, як олія в лампі. І вона пішла.
Я отямився на землі; смерділо блювотою.
— Онук, — пробурмотів. Чиєсь обличчя нависло наді мною, заплакане, чуже. Олондрійська селянка. Моя голова лежала у неї на колінах.
— Дякую тобі, сину, — хлипала вона і пестила мені волосся.
— Але ж я вам нічого не сказав.
— Ми її відчули. Ми бачили твої муки. Евнеайні…
Я відкотився од неї, після деяких зусиль сів і сплюнув у траву. Стілець валявся на боці. Дві малих лампи згасли; третя шалено блимала на межі згасання. А ми — я сам, жінка і старий чоловік, якого вона привела з собою, — ми перезиралися, наче ті, що вціліли після потопу. Дівчина все ще дивилася у стіну. Вона продовжувала стояти у тій самій позі, так наче її викинуло з життя під час шторму, що стався десь за межами зіркових скупчень.
Спочатку я подумав було, що так шумить Ярмарок. Напевно, прибула якась нова розвага, отупіло думав я: танцюристи, мабуть, або повний фургон комедіантів. Але потім, коли жінка допомагала мені встати, в намет увірвався якийсь чоловік із диким темним обличчям, по якому стікав піт.
— Тікайте! Тікайте! — заверещав він. — Це гвардія! — Його роба була поплямлена чи то землею, чи то кров'ю. — Гвардія, кажу ж вам! — волав, розмахуючи руками, наче мав кігті й збирався нас роздерти. Ще якусь мить його тінь переслідувала саму себе по стінах, а в наступну мить він утік. Та за ту хвильку, поки відхилявся й опадав полог намета, я встиг помітити вогонь.
І тоді ми побігли. Ми бігли в єдиному пориві. Але недовго — в той момент, коли я виплигнув назовні, у мене на бігу врізалася якась постать, і я впав. Рот спізнав смак олондрійського ґрунту. Коли я зіп’явся на ноги, ті люди, що були зі мною, вже пропали, а земля довкола палала.