— Джевіку, — прошепотіла ангел. Її очі, що зазирнули просто в мої, — чорні, потайні, безмісячні. Її ясний погляд. — Чому ти не відповідаєш мені? Чому не пишеш?
Горе і лють, океан поглинання.
— Я не можу, — видушив я із себе. — Не можу.
— Послухай мене! — скрикнула вона.
І відразу хвилі ринули стрімким потоком.
Тиша подіяла на мене, як удар. Я сів, обливаючись потом і задихаючись, і витріщився на освітлене обличчя якогось демона.
Воно зависло наді мною, деформоване обличчя з рисами людини та ігуани. Його тонкі губи розтулилися, показалися дрібні зуби. Я похолов од страху і відсахнувся до стіни, бурмочучи уривок з молитви на кідеті:
— Від того, що невидиме… від того, що ходить перед світанком…
— Вам щось погане наснилося, — сказав демон північною мовою. Голос у нього був хрипкий і дитячий, злегка шепелявий.
— Боже мого батька, — отак я шепотів і тремтів. Витер обличчя простирадлом. Силуети в кімнаті стало видно чіткіше: я розпізнав вікно і відзначив положення ширми, і вже знав, що ця постать переді мною — ніякий не монстр, а спотворена шрамами дитина. Вона була одягнена в подерту блакитну сорочину, зшиту, без сумніву, зі старої роби, а її м'яке волосся, непричесане, стирчало дибки. Тримала мисочку з олією, в якій горів шматочок бавовни, і світло від нього трепетало, немов умираюча комаха.
— Ви кричали, — повідомила вона.
— Не сумніваюся, — пробурмотів я.
— Що вам снилося?
— Один ангел. — Я дивився їй в обличчя, намагаючись зосередитися на прекрасних очах, таких життєрадісних, наділених такою солодкою прямотою. Вона з цікавістю придивлялася до мене.
— Якщо наснилося щось погане, ніколи не залишайтеся в ліжку. Треба встати. Ось дивіться. — Вона поставила мисочку з олією на підлогу, взяла мене за зап'ясток і тягнула, поки я не підвівся з лежака. Тоді підняла руки догори над головою. — Робіть так само. Добре. А тепер крутіться.
І ми поволі оберталися, здійнявши руки, і відкидали величезні тіні на стіни. Дитина при цьому урочисто декламувала:
— От і все, — сказала, опустивши руки. Вона посміхалася мені, очі її променіли. — Взагалі-то це треба промовляти, обертаючись довкола часнику на городі, але нам не дозволяється виходити вночі. Всі зараз на даху. Хочете піти до них?
Я кивнув і одягся в сорочку; дівчинка підхопила своє слабке світло і беззвучно попливла в коридор. Кімнати стояли темні й порожні; ми сполохали кількох щурів по кутах. Повітря було холодне, тхнуло цвілою соломою. Я побачив, що радху, зазвичай таке яскраве, таке життєрадісно-домашнє, може бути ще й місцем цілковитого запустіння. Босі ноги дитини безшелесно ступали холодною кам'яною долівкою, і світло, яке вона тримала, блимало під арками склепіння.
Врешті ми дійшли до вузьких сходів, де повітря було свіжим і зірки дивилися вниз через трикутний отвір у даху. Сходи були такі круті, що дівчинці довелося просуватися повзком, а я тримався за її ступнями, вже почувши м'які голоси зовні. Ми вийшли на дах, у неозору ніч. Небо було всіяне гострими кришталевими зірками. Серпик місяця сипав своє порошнисте світло на зруйнований будинок і виняткову тишу навколишніх полів.
— Джевіку! — Мирос вигукнув таким переповненим емоціями голосом, що я зрозумів раніше, ніж побачив його: він п'яний. — Дякувати Авалеї, ти прийшов. Це жахливо. Це було жахливо.
Я рушив до нього. Виткі лози шелестіли й лоскотали мені щиколотки.
— Амаїв! — промовив гострий голос. — Що ти витворяєш із тим світлом? Зараз же загаси, тільки олію не розлий.
Дівчинка слухняно задмухнула світло.
— Йому приснився поганий сон, ямас.
— Поганий сон. — Мирос зітхнув. — Навіть спання небезпечне…
Вони сиділи під низьким муром, що тягся вздовж краю даху; виткі рослини вкрили тут камінь густою завісою. Мирос, тримаючи пляшку, сидів з опущеним поглядом і ховав обличчя в тіні; дівчина з упертим підборіддям поклала голову йому на плече. Трохи осторонь від них сиділа висока дівчина у шалі, широко розкинувши ноги і розвернувши ступні досередини. Гадаю, вона була несповна розуму. Наближаючись до них, я перечепився через порожню пляшку і з розгону сів посеред звислих лоз.
— Обережно, — обізвався Мирос. — Ото гримнешся з даху, вай, і я, на додачу до всього, ще буду винен у смерті евнеаньї.