Выбрать главу

Аж одного ранку він приніс із собою в кімнату для занять дерев'яну скриньку, чудово виконаний сховок, прикрашений візерунками з позолоти, чистих фарб і перламутру. Темно-синьою кришкою танцював квіт помаранчі, а в хмарі золотих зірок пливла пара долонь зі слонової кістки: руки духів. Я знав, що ця скринька прибула у важкій, пишно оздобленій моряцькій скрині мого метра, яку батькові слуги з великими труднощами тягли через вологі ліси нашого острова. Подейкували, що в ній чужинець зберігав жахливі атрибути чаклунського ремесла, а ще кістки своєї дружини, її череп, настільки ж бездоганний, як череп нареченої. Він поставив скриньку на круглий плаский камінь, що слугував нам за стіл. Я став колінами на килимок, сперся ліктями на камінь, а підборіддям — на долоні. Метр віддавав перевагу сидінню на ослінчику, нависаючи над столом, ноги розтрубом, зігнуті коліна стирчать вище стільниці. Саме так він і сидів зараз, відтак зняв торбину, поклав її на стіл і витяг з неї тоненьку книжку в палітурці з червоного сап'яну.

— Для тебе, — сказав він по-олондрійськи, посунувши малу книжечку до мене.

Від хвилювання мені стисло горло. Я взяв книжечку до рук і спробував висловити свою вдячність очима, а метр тим часом усміхнувся і захрускотів кісточками своїх павучих пальців — оце така в нього була звичка виражати задоволення.

Кімната для занять вже встигла прогрітися. Через арку входу в сад сюди сягали довгі промені світла, а з кухні, що була за дверима поруч, долинали голоси челяді. Я обережно пообертав книжечку в руках, торкаючись корінця, і врешті, набравши повітря в груди, відкрив її. Вона була порожня.

Я торкнувся чистого паперу і з докором подивився на метра. Він стиха засміявся і стиснув кісточки пальців, вочевидь, задоволений моїм розчаруванням. Я вже знав достатньо з його мови, аби врешті запитати:

— Що це таке, Чаві? — звернувся я до нього, вживаючи слово «вчитель» мовою кідеті, як це робив завжди.

Він підніс вгору палець на знак того, що маю почекати та бути уважним. Тоді відкрив книжечку переді мною на першій сторінці й розгладив папір. Відтак одчинив оздоблену скриньку, продемонструвавши при цьому майстерно виконану поличку, підвішену до внутрішнього боку кришки, всіяну намальованими жовтою фарбою ромбами. Мугикаючи собі під ніс щось веселе, він вийняв кілька маленьких глиняних дзбаночків, кожен із крихітним корком, і невеличку пляшечку з червоного кришталю. Його пальці на мить завмерли над поличкою, перш ніж вибрали гравійоване срібне писало з футляру зі слонової кістки. Швидко, плавними спритними рухами він одкоркував один із дзбаночків, звідки розтікся темний запах іржі й алое. Тоді додав туди декілька крапель з кришталевої пляшечки, від чого кімната запахла квітковом пилком, і перемішав отриману суміш тонкою очеретиною. Вийнята очеретина виявилася цілковито чорною, і він поклав її на неглибокий таріль. Після чого наповнив писало рідиною з дзбаночка, обертаючи його кінчик. Витер перо шовковим клаптиком, рясно поплямленим чорнильними смугами; тоді нахилився до мене, зігнувся над моєю книжечкою і написав п'ять хитромудрих знаків.

Тепер я зрозумів, що метр мав на меті навчити мене олондрійських чисел і записування рахунків таким способом, як це робив він — акуратними маленькими рядками у книжці. Я із завзяттям нахилився вперед, уявивши собі, як зрадів би батько, якби побачив, що його син пише цифри на папері достоту як бейнський пан. У мене були таємні побоювання: хоча книжку було набагато легше носити, ніж ті бруски, на яких ми писали шматком розжареного заліза, мені здавалося, що сторінки може легко знищити морська вода, що чорнило може розмазатися і що це ненадійний спосіб ведення записів. Тим не менш, дивні знаки, жолобчасті, наче мушлі, так мене захопили, що метр задоволено засміявся і поплескав мене по плечу. Я повільно вів пальцем під рядочком вишуканих цифр, запам'ятовуючи чужоземні форми чисел від одного до п'яти.

— Шевік, — сказав метр.

Я глянув на нього вичікувально, почувши вже знайому мені невірну вимову мого імені.

— Шевік, — повторив він, вказуючи на знаки на сторінці.

Я гордо відповів йому його ж мовою:

— Один, два, три, чотири, п'ять.