Він усе ще не спав. Зазвичай під час моїх грубих, невмілих спроб догляду він втрачав свідомість. Зараз очі в нього були великі й темні, прозоріші за небо.
— Джевіку, — озвався він. — Мабуть, я тут помру.
— Дурниці, — заперечив я з усією сердечністю, на яку лише був спроможний. — Наступного мисливського сезону будеш уже в Сінидре.
Він зітхнув.
— Більше ніколи не полюватиму.
— Звісно ж, полюватимеш.
— Ні.
Він поглянув на мене з погордою, на обличчі проступила якась нова відстороненість і холодність. І раптом його прорвало. Розповів мені про свої борги й невдачі, а ще про жінку: баронесу Айлін Ур-Мелінейську.
— Я — баларин, — зізнався з гіркотою.
Баларин означає «солодкий та вільний»: так називають молодого коханця заможної одруженої жінки. В Сінидре він двічі зачинав бійку з тими, хто насмілився назвати його цим прізвиськом; одному чоловікові при цьому вибив око; за це на нього наклали штраф, він ледь уникнув в'язниці. Та тепер визнавав, що то була правда. І… він був закоханий в неї. Та усвідомив це по-справжньому допіру під час цієї подорожі: якщо не міг писати їй чи бодай знати, що вона його пам'ятатиме, він божеволів; навіть на найпростіші дії ставав нездатним.
— Тому-то я й посварився з дядьком на Нічному Ярмарку, — казав скрушно, соваючись неспокійно по подушці, я ж стояв на колінах біля його ліжка. — Там, на ярмарку, були листоноші. Я хотів надіслати листа на захід, а він не дозволяв. Він безжальний; підозрюю, в його тілі немає жодного нерва.
Той спогад, здавалося, розпалив його кров: навіть якийсь слід рум'янцю торкнувся щік. Пальці стиснули ковдру в раптовому припливі сили. І, немов розбивши свою броню, він відкинув усілякі гальма й розповів мені про пані Ур-Мелінейську.
Його тодішня поведінка була безсоромною, ганебною. Це було безчестя для родини; всі, хто його знав, відвернулися од нього. Він познайомився з нею на великому полюванні в Келевейні; маєток її чоловіка межував із тим лісом, де відбувалися лови. До цього він ніколи її не бачив. Вона не любила міського товариства; її народ походив із західної околиці Олондрії. У своєму заміському будинку вона приймала добірне товариство: там бували актори й музиканти, влаштовувалися полювання, танці та маскаради. Вона чудово їздила верхи. Пліткували, що в ній є дещиця ніссіанської крові. Була дуже гарна; волосся мала чорне, як у варварів. Була на десять років старша за нього, мала трьох дітей, які мешкали на той час у школі, а чоловік був дипломатом Ордену Лампи.
Все почалася як невинний флірт. Його запросили до Бровінгу, так звалася вілла баронеси; там він взяв участь в кількох її аматорських театральних виставах. Вона обрала собі його за партнера у таких трагедіях, як Федмейлі та Коралі, отож «умлівала» в нього на руках; все це діялося на очах аудиторії, що складалася з її близького оточення. Зі сцени вона казала: «Ой леле, ви так розчервонілися, немов пробігли хтозна яку відстань». На що він одповідав: «О так: ціла безодня відділяє цю годину від решти мого життя». Її чоловік сидів у першому ряду, плескав у долоні — а руки мав великі й важкі — разом з усіма, палив сигари, обговорював з видатними гостями події у Балінфейлі. Мирос планував залишитися там на тиждень; а вийшло так, що залишився на цілий сезон, щоб насолоджуватися полюванням, теплом од коминка і танцями на терасі. І коли барон поїхав на зиму до Белендурі, Мирос із кількома друзями залишився в Бровінгу.
Вони стали коханцями. Вона була для нього найспокусливішою жінкою з усіх, яких він знав: затьмарила і дружньо налаштованих повій, і знервованих дочок вельможних родин. Була дивною, сумною, свавільною, звабливою, блискуче освіченою, відвертою самітницею, яка оточувала себе друзями у своїх володіннях в дикій місцині. Не давала дозволу на ведення землеробства в Бровінгу: любила-бо первозданність лісів. Прогулювалася зарослими садами в компанії двох довготілих сірих гончаків, полювала на кролів і фазанів у чагарникових хащах посеред полів. Тисяча чуток роїлася довкола неї: буцімто її вигнали з товариства за те, що зламала віяло Герцогині Сінидрейської; що вона не з’являлася в місті, бо боялася поновлення забутого скандалу — згаслої любовної пригоди; мусувалася стара історія її варварського походження. Мирос занадто її обожнював, щоб випитувати про правдивість тих нашіптувань; та й тут, у Бровінгу, в оточенні її друзів — а всі вони були відмінними стрільцями, любили бути на свіжому повітрі, рухатися, любили дикі ліси — він усвідомив, наскільки нудним є міське товариство. Хто віддаватиме перевагу задушливим кімнатам з жаровнями під столами чи обов'язковим візитам до старих матрон — перед великою темною залою в Бровінгу, де можна розлягтися на товстому килимі перед вогнем в коминку і слухати стукіт дощу по віконницях? Хто віддаватиме перевагу будь-якому місцю на землі перед кімнатою Айлін з високим ліжком і яскравими ніссіанськими запиналами, всіяними шматочками дзеркал? Вранці вона зазвичай сідала за туалетний столик і палила. Завжди вставала з ліжка раніше за нього. Можливо, взагалі ніколи не спала.