Необхідності відповідати Сансу позбавив прихід двох Кіптюгів. Пан Озмунд з братами останнім часом стали улюбленцями замку: завжди радо всміхалися, жартували, робили дрібні послуги, дружили з машталірами та доїзжачими так само, як з лицарями та зброєносцями. Втім, якщо вірити пліткам, краще за всіх їм дружилося з молоденькими служницями. Пан Озмунд нещодавно зайняв місце Сандора Клегана коло Джофрі. Санса чула від жінок коло прального колодязя, що той такий само дужий, як Хорт, тільки молодший та швидший. Але вона дивувалася, чому в такому разі ніколи не чула про тих Кіптюгів раніше, перш ніж пана Озмунда ввели у Королегвардію.
Озней став на коліно біля королеви, сяючи посмішкою.
— Думбаси злетіли у повітря, ваш-милосте. Уся Чорноводна палає шал-вогнем. Горить з сотню кораблів, ба навіть більше.
— А мій син?
— Він на Грязючній Брамі з Правицею та Королегвардією, ваш-милість. Балакав зі стрільцями на риштунках, дав кілька порад, як краще поратися з арбалетом. Вояки кажуть: хоробрий малий.
— Аби ж цей хоробрий малий лишився живий. — Серсея обернулася до його брата Озфрида, вищого, суворішого, з вислими чорними вусами. — Слухаю?
Озфрид мав на своєму чорному волоссі сталевого шоломця з відкритим лицем, і лице те було похмуре.
— Ваш-милість, — тихо мовив він, — хлопці схопили машталіра та двох покоївок. Ті хтіли вибратися потерною з трьома королівськими кіньми.
— Ось і перші зрадники сього вечора, — мовила королева, — та на жаль, не останні. Хай про них подбає пан Ілин. А голови настроміть на шпичаки коло стайні задля застереження.
Вояки пішли, а Серсея обернулася до Санси.
— Ось тобі ще одна наука. Вчи її, якщо сподіваєшся сидіти на престолі коло мого сина. Будеш милосердною такого вечора, як оцей — і зрада вигулькне навколо тебе рясно, наче гриби після дощу. Єдиний спосіб втримати вірність своїх людей — це примусити їх боятися тебе більше, ніж ворога.
— Я запам’ятаю, ваша милосте, — відповіла Санса, хоча її вдома навчали, що любов — певніша стежка до вірності людей, ніж страх. «Якщо колись стану королевою, то зроблю так, щоб мене усі любили.»
Після салату подали крабовий пиріг, а далі — баранину, печену з цибулею та морквою, у мисках з вибраних окрайців хліба. Лолиса їла надто швидко, її знудило, і вона виблювала на себе та сестру. Князь Гиліс кашляв, пив, кашляв, пив, і зрештою відійшов до сну. Королева з огидою зиркнула на його обличчя у мисці та руку в калюжі вина.
— Боги, напевне, божевільні, якщо подарували чоловічу стать такому, як він. А я була божевільна, що вимагала його звільнення.
Озфрид Кіптюг повернувся, розвіваючи кармазиновою киреєю.
— Там нарід на майдан збрівся, ваш-милість. Питається порятунку в замку. Не посполиті, прошу пані королеву — багаті купці та всякі такі.
— Накажіть їм піти по домівках, — мовила королева. — Якщо не підуть, хай арбалетники вб’ють кількоро зі стін. Вилазок не треба. Забороняю відчиняти браму за жодних обставин.
— Слухаю, ваш-милість. — Кіптюг вклонився і хутко зник.
Обличчя королеви було жорстке та сердите.
— Якби ж я могла сама піднести меча до їхніх ший! — Вона проказувала слова дедалі менш розбірливо. — Коли ми були малими, я та Хайме, то так скидалися одне на одне, що нас і пан батько не відрізняв. Інколи ми жартома перевдягалися у одяг один одного та цілісінький день так ходили. А потім Хайме подарували першого меча, а мене лишили без меча. Пам’ятаю, як я питала: «А що мені?». Ми були такі схожі… я не розуміла, чому до нас ставляться по-різному. Хайме вчили битися мечем, списом, булавою, а мене — посміхатися, співати, розважати чемною розмовою. Він був спадкоємцем Кастерлі-на-Скелі, а мене мали продати якомусь незнайомцеві, наче коняку, щоб новий хазяїн залізав на мене, коли схоче, а потім покинув заради молодшої кобили. Доля обіцяла Хайме славу та владу, а мені — місячну кров та виношування дітей.
— Але ж ви стали королевою усього Семицарства, — мовила Санса.
— Коли справа доходить до мечів, королева — така сама жінка, як всі інші.
Серсеїн келих стояв порожній. Джура рушив наповнити його знову, та королева перекинула келиха догори дінцем і хитнула головою.
— Ні, не треба. Мушу мати ясну голову.
На останню страву подали козячий сир з печеними яблуками. Палату заповнили пахощі кориці. Слідом до дверей прослизнув Озней Кіптюг і знову став між ними на коліно.
— Ваш-милість, — пробурмотів він, — Станіс висадив своє вояцтво на турнірному полі, а річкою пливуть ще. На Грязючну Браму ідуть приступом, до Король-Брами притягли стінолам. Біс повів вилазку, щоб їх відігнати.
— Це нажахає ворога аж до печінок, — сухо відповіла королева. — Сподіваюся, він не узяв з собою Джофа.
— Ні, ваш-милосте, король з моїм братом при Хвойдах. Жбурляє Рогачів у річку.
— А тим часом Грязючну Браму беруть приступом?! Божевілля! Накажіть панові Озмунду негайно вивести короля звідти. Там надто небезпечно! Приведіть його до замку.
— Біс каже…
— Ваша справа — робити, що кажу я! — звузила очі Серсея. — Хай ваш брат виконує наказ, бо інакше наступну вилазку поведе він! А ви підете в його загоні!
Коли страви прибрали, багато гостей попросилося до септу, і Серсея милостиво дала дозвіл. Серед тих, хто пішов, була пані Танда з дочками. Для тих, хто лишився, солодко заграв на високій арфі та заспівав пісень приведений співець. Він співав про Жонкіль та Флоріана, про принца Аемона Драконолицаря і його кохання до братової королеви, про Німерію з десятьма тисячами кораблів. Пісні були гарні, але жахливо сумні. Дехто з жіноцтва почав плакати, і Санса відчула вологу на власних очах.
— Яка розумничка. — Королева схилилася ближче. — Повправляйся у сльозах, не завадить. Вони тобі знадобляться перед лицем короля Станіса.
Санса злякано посовалася на стільці.
— Даруйте, ваша милосте?
— Та не белькочи ти про ті милості. Якщо вже карлик змушений сам очолити військо, то вочевидь, справи там, надворі, зовсім погані. Можеш вже зняти свою гарненьку личину і показати справжнє лице. Я усе знаю про твої зради у божегаї.
— У божегаї?! — «Не дивитися на Донтоса, не дивитися, не дивитися», сказала собі Санса. «Нічого вона не знає, ніхто не знає. Донтос обіцяв, мій Флоріан ніколи мене не зрадить.» — Я не скоїла жодних зрад. Я ходила до божегаю молитися,
— Еге ж, за Станіса. Або свого брата — байдуже. Навіщо ж іще шукати милості батькових богів? Ти молишся про нашу поразку. Як це назвати, коли не зрадою?
— Я молюся за Джофрі, — наполягала Санса перелякано.
— Чого б це? За його ніжну ласку до тебе? — Королева взяла глек солодкої слив’янки в служниці, що йшла мимо, і налила Сансі келиха. — Пий, — холодно наказала вона. — Може, колись ти нарешті матимеш мужність зустріти правду з розплющеними очима.
Санса підняла келиха до вуст і ковтнула трохи. Наливка була солодка, аж губи злипалися, але дуже міцна.
— Ні, ти можеш краще, — мовила Серсея. — До дінця, Сансочко. Тобі наказує твоя королева.
Санса трохи не вдавилася, але перекинула келиха цілком, поспіхом ковтаючи густу солодку слив’янку, поки не запаморочилося у голові.
— Ще? — спитала Серсея.
— Ні, благаю!
Королева незадоволено скривилася.
— Коли ти питала про пана Ілина, я тобі збрехала. Хочеш зараз почути правду, Сансо? Хочеш дізнатися, навіщо він тут насправді?
Санса не насмілилася відповісти, та королеві було байдуже. Вона здійняла руку і махнула, не чекаючи на її слово. Санса й не бачила, коли пан Ілин повернувся до палати, але ось раптом він виник нізвідки, з тіней позаду помосту, тихо, наче кіт. Лід він ніс оголеним, без піхов. Санса згадала, що батько завжди чистив клинок у божегаї після того, як стинав людині голову. Але пан Ілин не дбав про зброю так ретельно. На вкритому рясицями булаті висихала кров, темніючи з червоного до брунатного.
— Скажіть панні Сансі, навіщо я тримаю вас коло себе, — мовила Серсея.
Пан Ілин відкрив рота і видав якесь придушене клекотіння без жодного виразу на спотвореному віспою обличчі.