- Молодець баба! Мабуть, душа в неї козацька! Чи так, батьку?
Кращою ученицею в класі Галя не була, хоч і вчилася не зовсім погано, і їй часто доводилося вести неприємні розмови з учителем. Учитель перші дні поводився з нею трохи делікатніше, ніж з іншими, дедалі ж переставав виділяти її серед інших, і їй не раз лучалося й без обіду бути, і чути од учителя образливі слова. Перше їй було це трохи прикро, потім вона до цього звикла, не звертала особливої уваги й стала добросовісно нести призначену їй в школі долю часто караного отряхи-школяра.
Андрій, що мав за свій обов'язок закохуватись мало не в усіх учениць, скоро на фоні шкільного життя з'явилася значна постать Галі, зразу залишив своїх перших коханок і став моститися до неї. Він писав їй любовні листи, писав задачі, зітхав привселюдно й патякав усякі любовні дурниці, поки таки хлопці звернули на це увагу й почали дражнити його Галею. Йому цього тільки було й треба.
Наступили ті осінні тихі та смутні дні, коли сонце світить і не гріє, коли спадає з дерева останнє пожовкле листя і звисока над деревами та хатами блукає в блакитному сяєві, як намітка, біле бабине літо. Школярі дуже кохаються в таких днях. В літню куряву та спеку вволю не нагуляєшся, не набігаєшся, - восени ж, коли свіже, трохи зимне повітря так приємно подихає на розгорілі лиця, можна гратися, можна бігати, бурушкатися без кінця.
Городи та левади з своїм насоняшничинням, гнилими огірками, качанами з капусти, такою чудовою зброєю до улюбленої школярської потіхи, війни; напівспустілі, вже обібрані й залишені хазяїнами сади, що в коліно засипані сухим листом, в якому так любо качатися та боротись, - всі такі місця в селі ясних осінніх днів, мов галиччю, сповняються шумливою дітворою й гудуть на все село дзвінкими, радісними їх перекликами.
Найкращим місцем для школярських зборищ була Мар'ївка, закинутий у гаю, поблизу озера, хутірець. У свято або у вільні буденні часи хлопці цілими зграями приходили сюди з села, влітку - купатися, брати гриби та ягоди, в інші часи - просто побігати та погратися.
Од самого обіду тут вже воювалися «козаки» з «ляхами»; за ватажка перших, звичайно, був Грицько, «ляхами» ж командував войовничий Сивенко. Після цілого ряду блискучих побід «козаків» над «ляхами» та «ляхів» над «козаками» і ті і другі любенько розмовляли між собою, розкинувшись одпочивати на високому зеленому березі озера.
Червоним великим колом заходило сонце. По обрію неба сірими та ліловими баранцями побігли волохаті хмаринки; над озером зашелестів очерет; з дерев стиха знімалися й задумливо падали на землю сухі листочки.
Андрій мовчки лежав на землі, заклавши під голову руки, і мрійно дивився на верхи струнких берізок, що помалу гойдалися над його головою. Йому тепер хотілося звернути загальну розмову на себе та на Галю, і він нарочито набрав задуманого, мовчазного вигляду. Хлопці не забарилися догадатись.
- Що це Андрійко наш так дуже зажурився? - промовив один з хлопців.
- Не знаєш чого? Циганочкою, мабуть, замарився: він же не бачився, бідненький, сьогодні з нею, - пояснив Грицько.
Андрій не зворухнувся з місця і ще глибше замислився. З місця тихенько підіймається Піхтір, крадькома підходе до його ззаду й хватає його за носа.
- Ах ти ж моя циганочка-коханочка! - вимовляє він, мов до маленького.
- Гей, бережися, Піхтіряко, бо будеш знати у мене циганку! - не міняючи пози, промовляє Андрій.
- Що Андрійко та циганка - хороша пара, - приспівує Піхтір над його головою.
- Піхтір! Не взивай її циганкою, бо будеш битий! - кричить уже Андрій, вдаючи з себе ображеного.
- Та де ж тут правду дівати, - обзиваються інші, - вона таки здорово на циганку скидається.
- Не кажіть так, бо я буду зо всіма з вами воюватись... Андрій раптом зіскакує й стає в войовничу позу. Хлопці цього тільки й чекали: збившись коло його, вони стали смикати його за одежу й дражнити на всякі лади. Андрій виломив лозину і став за ними ганятися. Хлопці не боронилися, тікали.
- Циганка! Відьма! Відюха, зарізала пітуха! - чулися з усіх кінців викрики.
Андрій міряв лозиною то одного, то другого. Піхтір, уже скоштувавши скілько разів по плечах, став оддалік і вигукував на ввесь гай, узявшись за ухо:
Та циганочка, та махлярочка, Вволи ж мою волю.
- Дак так! - киваючи з-за берези головою, докоряв Андрієві Грицько, - продати товариство, козацьку віру за бабу, та ще й за циганку!
- Та ще й за відьму! - підхватували інші. - Ти ж придивися до неї - в неї й очі відьомські!
- Андрій, подумай собі, схаменися!
Андрій кидався на всі сторони, роздавав гостинці й приказував: