Вони iдуть на дальнiї болота,
В яких усяка водиться гидота.
Учитель атеїзму їх веде,
Щоб довести, що це все предрасудки,
Що чорт — це видумки, вампiри — п'янi шутки,
А привидєнiя — бєсстиднi простiтутки,
Якi за рубь залiзуть в склєп сiмєйний.
Їм поїбать, що там жмури лежать,
Безнравственi подорви.
Власов.
Ну-ну, вже розпиздiвсь,
Пташиний гуманiст,
Жан-Жак Руссо. А сам
Передавив i виїбав
Усе, що в лiсi меньш за тебе.
Диви, яка пустиня навкруги:
Нi зайчика, нi мишки, нi бiлочки.
Фiлiн.
Зато гадюки єсть i кровожерна рись.
Жить стало лучше, стало вєсєлєє,
Тепер жить стало просто заєбiсь.
Власов.
Ходiм, ушаста блядь, за цими мудаками.
Вони шукають те, чого нема,
Щоб довести, що його не iснує,
Так часто мiстики доведенi до краю
Шуканням чорта думають, що раз його нема,
То нема i бога.
А пiсля цього сруть у алтарi i дароносицю.
Аж тут приходить чорт у синiх галiфе.
I саме час задуматись, що раз вiн появивсь,
То й бог десь рядом ходить.
Люди, люди, цi дурнi козли!
Як остопиздiли менi мiстичнi блядi,
Обвiшанi восточною хуйнею,
Що перед тим як взяти хуй у рота
Повинна привести себе у резонанс
З ефiром свiтовим. Кiстлявi атеїстки,
Що лекцiї читають кугутам про Марс i iншу поєбєнь,
А кугути їбуть їх довгими сумними вечорами
Десь пiд коморою, а та тiки сопить,
А крикнути стiсняється, падлюка,
Бо з города приїхала, в костюмi,
I дулю накрутила в головi.
Совсєм не кайф їбать таку колоду безчуственну.
Та i клiкуши тоже хороши -
Стоять на цвинтарi, простягши загрiбайла,
А як не даш їм грошей, то сєйчас
Обматюкають i плюнуть на пальто,
Що i хiмчистка потiм не почистить.
Куди не кину оком стомленим -
Кругом хуйня. Заябують мене
Питання сучi. Що лучше: бездуховнiсть,
Розпатлана самиця злоєбуча,
Що верхи на скаженiм бугаї
Шаленим чвалом мчить в пампасах предранкових
У нiкуда; або духовнiсть смирна
Що перстами, покрученими от полiартрiту,
Показує нам, де дорога к храму. В храмi тiм
Залiзо ржаве лежить у рiзних позах
I гнила картопля. О, блядський смисл життя,
Якщо ти єсть!
Фiлiн.
Ти тоже розпиздiвся на весь лiс, начальник.
Ну просто романтiзмом повiяло
I Байроном набздiло трохи.
Що ж ти не пiшов в поети,
А подавсь в шпiони?
Власов.
Справа в тому, mein lieber Совушка,
Шо поети разлiчними стiхами
Нам об'яснялi мiр.
Но основна задача в том i состоiт,
Щоб мiр цей пєрєдєлалi шпiони.
Голос з лiсу.
Ау! Ау!
Власов.
То Пєлагєя,
Вона у лiс по ягоди пiшла,
Втiкла iз дома, щоб синок не пиздив.
Вiн їх обох пиздячить, маму й тата,
Хiба це жизнь — щодень приходить п'яний
I батька з матiр'ю халявами по пицi виховує.
Фiлiн.
Та отруїти надо.
Власов.
Ха! Його труїли ми неоднократно,
Та вся отрута в його органiзмi
В мить перетворюється
На шмурдяк молдавський.
Гiвно, яке вiн їсть, у ту же мить
Утворюється бiлоснiжним салом.
Входить Пєлагєя Нилiвна, мать з великої букви, ум, чєсть i совiсть нашої епохи iз слiдами билої краси на лiце i тєлє.
Пєлагєя (ридаючи, до генерала).
Мiй любчику, яка хуйова жизнь!
Хотiлося б, усе в пизду пославши,
Вдвох милуватися у банi на полицi
I вiничком любовно пиздитись
I сьорбати чайок. А замiсть цього
У тебе развєдка, Фiлiн, пiздобол Канарiс,
А у мене — мiй чоловiк, алкаш i бабнiк,
Пацавата iсторiя
Гриша Нєпєйвода, карлiк з театрального коллєктiва «Орфєй i Еврiдiка».
Вася i Пєтя Твєрдохлєбови, лiлiпути з коллєктiва «Орфєй i Еврiдiка».
Гнат Пилипович Рак, iграющiй режисьор i iсполнiтєль ролi Орфєя.
Лариса Сидорiвна Сало, iсполнiтєльнiца ролi Еврiдiкi:
Коля i Поля, iдiоти-дауни.
Люба Неїжмасло, женщiна-коняка з конкурiрующего коллєктiва «Арiєль».
Льова Ковбаса i Стьопа Хулiмулiн, горбуни з коллєктiва «Арiєль».
Клiм Моiсєйович Кац, головний режисьор народного театра iменi турецького комунiста Залупа Хуйбердиєва.
Уляна Юхимовна Свiтисонечко, юродива старушка.