Васiлiса Єгоровна. А понiмай як хочеш, лисий гандон. То шо я тагда по п'яному дєлу зробила, била ошибка.
Валер'ян Валер'янович сидить долi, слухає цi неприємнi для себе вєщi i шарить руками по брудному полу. Входить Умберто Васильович, цинiчний мужичок. На галавє у Умберто Васильовича купа брудного волосся. Вдягнут вiн не акуратно, з претензiєю на хамство.
Умберто Васильович. Шо ти там шукаєш Валер'ян Валер'янович? Может гайка от болта куда закатiлась?
Валер'ян Валер'янович. Нi, то нє, то я так. Я хтiв подивиться чи скабку на цьом полу можна загнать чи нє.
Умберто Васильович кида бистрий i хтивий погляд на койку з Васiлiсою Єгоровною, пальцами лєвой руки робить бублiк, а пальцами правой ляскає по бублiку, при цьому вiн пiдмигує до Валер'яна Валер'яновича. Валер'ян червонiє i розводить руками. Умберто Васильович регоче.
Валер'ян Валер'янович. Я тебе хтiв запитать, Умберто Васильович, ти нє даш мнє оту книгу почитать, де про разнi астрали написано. Або давай обмiняємося: ти мiнє про астрали, а я тєбє «Потєряний край» i «Зов мєчти». Харошиє кнiгi, iнтєрєсниє.
Умберто Васильович. А ти хуй в бєлки видiв?
Входить Бруно Адольфович i Адам Жоржович з пляшками противного вина.
Бруно Адольфович. Ану тихо блядь!
З цими словами Бруно Адольфович лунко винiмає корок з пляшки i миттю розлива вино в стакани. Все що вiн робить це демострацiя його нахабства. Навiть цинiку Умберто Васильовичу це ясно. Всi випивають. Причому Адам Жоржович сдвига брови i дивиться на себе в дзеркало.
Умберто Васильович. Адам Жоржович, ти протри оченята, там у тєбя гной скопився.
Адам Жоржович протира оченята, в той же самий час Умберто Васильович скручує дулю i тикає Адаму пiд нiс.
Умберто Васильович. Ну шо як вiдiмость?
Усi тупо регочуть.
Бруно Адольфович. Та, то найобки єщо хуйня. Вот я чiтав кнiгу «Дєтство Геббельса» називається. От заїбiсь книга. От анi как-то з Кальтебрунером знайшли бомбу i, от пацани, не iспугалiсь, падлажилi учiтєльнiце в кабiнєт. Учiтєльнiца заходить i каже: «Дєтi, ауфiдерзейн», а Геббельс не iспугався, як хуйньот той бомбой, так учiтєльнiцу увєзлi дактара i обнаружилi у нєйо нєнормальниє сокращенiя влагалiща. Це пизда по нємєцкi. От нєйо муж потом ушов.
Валер'ян Валер'янович. От мєня тоже жена ушла.
Умберто Васильович. Мнє всьож не понятно, почєму Геббельс нє взорвался?
Бруно Адольфович. Бомба била нє заряжена. А то б канєчно взорвался.
Валер'ян Валер'янович. Адам Жоржович, а тєбє кагда нiбудь жена iзмєняла?
Адам Жоржович. Ха, iнтєрєсна, з ким же ета вона могла мєнi iзмєнiть? Я такой мен — шо ето пiздєц. Мнє даже iзмєнiть невозможна. Я совершенно за ета спокоєн. Всє будут з рагамi, а я нєт. Ана мєня хаваєт от i до. Мнє даже остопiздiло. Єслi б ана мнє iзмєнiла, я б даже кайфував.
Бруно Адольфович (раптово). Тьолок нада пиздить. (Бруно Адольфович сильно пиздить кулаком по столу, так шо пiдскакують стакани). Но сначала зав'язать в мiшок, мiшок завєсiть на балку, а пиздить нада ломом.
Валер'ян Валер'янович. А тєбє, Бруно Адольфович, шо, жена iзмєняла?
Бруно Адольфович (скручує в руцi кусок бринзи). Всi тьолки суки i прастiтутки.
Адам Жоржович. От я часто думаю: Єсть тьолкi багатиє, а єсть бєдниє, тоже єбаться хотят, я етого не люблю. Я так щитаю: хочеш їбаться поведi в ресторан, накормi, повезi в таксi, от тагда i їбайся. А бєднi тьолки ето хуйня, я етого не люблю.
Валер'ян Валер'янович. А тєбє, Умберто Васильович, шо, жена iзмєняла?
Умберто Васильович. Та мiнє ето до пизди. Она думаєт шо ето мєня валнуєт, но ето как раз ошибка. Оно мєня не йебьот нi грама.
Валер'ян Валер'янович. От моя жена вродє хуйовая, но я от нєйо торчу как пацан.
Адам Жоржович. А мої прєдки були дворянє. А бабина тьотка була якась фрейлiна. В нєйо даже своя печать була.
Умберто Васильович. А мого дєда дядя їбав твою тьотку в жопу во время спiрiтiческого сєанса.
Входить Валєрiй Валєрiйович сильний i умний мужичок, вiн бачить таку картiну: на койцi лежить Васiлiса Єгоровна, за столом сидять всi уже знайомi нам мужичкi i п'ють пратiвне вино. На полу лежать потоптанi шматки бринзи.