Савка, герой нашого часу.
Ахванасiй, учень Савки.
Горгона Пилипiвна, сестра впиздженої Савкою Митродори Пилипiвни.
Хабiбулiн, кунак Савки.
Єгорка Iванцов, геолог i дурний кацап.
Васiлiса Єгоровна, женщiна мужской мєчти.
Страшне провалля, над яким жахливо лiтають орли. Над самим краєм провалля стоять Савка i Ахванасiй й плюють униз.
Савка (плює униз). Пригай, нахуй!
Ахванасiй(плює униз). Ну його в пизду, блядь!
Савка(показує на орла). Дивись, блядь нахуй.
Савка бере каменюку i мєтко швиря в орла. Пiдбитий орьол камнєм падає вниз.
Ахванасiй. Савка, а шо ти кинув?
Савка. Гранату.
Обидва регочуть. Деякий час Савка i Ахванасiй з цiкавiстю дивляться вниз.
Савка (плює униз). Пiздєц, нахуй.
Ахванасiй (плює униз). Мєткость рук, блядь, i нiкакого мошенства.
Аул. Бiля аулу сидить Хабiбулiн i пале люльку, набиту кiзяком. Входять Савка i Ахванасiй. В руках у Ахванасiя забитий орьол.
Ахванасiй (до Хабiбулiна). Стоїмо, бля, а вiн летить, бля, так Савка як запиздячить, бля. Кажу: «Пiздєц, нахуй», — а Савка: «Нiхуя собi». - та палкою як переїбе, каже: «Чмо йобане». Знаєш Савку? А я забрав, оце борщ зваримо. Нiхуйово погулялi.
Савка (плює). Нє дєлай волни, Хваня.
Хабiбулiн (осматрює забитого орла). По-вашему, ето сич називається?
Ахванасiй. Шо за сич. блядь, нiхуя не просцу.
Савка (внєзапно). Чурка йобаний, блядь, чєрєз мiнуту вiжу борш на столє, кругом всьо блєстiт-свєркаєт! Шо не ясно, бля?
Хабiбулiн бистро зникає, несучи з собою орла.
Ахванасiй. Йобанi чурки заїбали, нахуй.
Ахванасiй пiдбира люльку, набиту кiзяком, покинуту Хабiбулiним, i пале її. Мимо проходить Горгона Пилипiвна, сестра забитої Савкою Митродори Пилипiвни, вдягнута туристкою.
Ахванасiй. Диви, Савка, мамка нехуйова.
Савка. Я таких мамок, Хваня, тоннами на хую вєртєл.
Ахванасiй. Було б время, можна було б зайнятися. Неохота тока мудохатися.
Горгона Пилипiвна. Рєбята, ви нє студенти, случайно?
Савка (спльовує). Ми доктори, нахуй.
Горгона Пилипiвна. Зачєм же ви так грубо? Я к вам по-харошему. Вот у мєня сєстра в городє, она тоже студєнткой била, так, знаєте, iнтересно — новая жизнь. А у молодьожi сєйчас вообщє тяга к знанiям. Я б кажется всьо б отдала, чтоб знов ето всьо пєрєжiть — такой ето кайф. Так чтолi по-вашему називаются етi ощушєнiя? Ви нє смотрiтє, што я старая, я вашi етi молодьожниє слова знаю, сама такая була. I випить могу, i поговорiть, i поспорiть. Ну от, скажiте. — хто ваш любiмий поет? У мєня такоє мнєнiє, єслi чєловєк нє любiт поезiю, он сам сєбя обкрадиваєт, мнє жалко такого чєловєка! Iлi, когда я вiжу молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говорiте, для мєня єслi чєловєк нє любiт прiроду, нє любiт животних, нє знаєт поезiю родного края, он для мєня нє существуєт!
Пiд час балачок Горгони Пилипiвни Савка i Ахванасiй сидять мовчки, дегенеративне вiдкривши роти, як то роблять хворi на аденоїди, i мовчать.
Горгона Пилипiвна. От я смотрю на вас: молодиє, здоровиє, умниє, всьо у вас єсть, — i завiдую вам по-харошему. Всьо у вас впєрєдi!
Ахванасiй. Заїбала нас тут, шось пиздить, а шо — хуй просциш.
Савка. Переїби, шоб не пиздiла.
Ахванасiй пиздить Горгону Пилипiвну. Горгона Пилипiвна падає довго i важко, як мiшок з гавном. Входить Хабiбулiн з вiдром, у вiдрi кипить борщ, зварений з орла.
Хабiбулiн. Ми з неї тоже будем борщ варить, чи може так зажарiм, нахуй, да i з'єдiм?
Савка. Чурка хуєв! Скiки тєбя учiть можна, блядь! А шо, борш залупою їсти будем?
Хабiбупiн похапцем кидається за ложкою. Тим часом Ахванасiй витаскує з борща противну орлячу голову i висмоктує в неї мозги.
Ахванасiй. Ти, Савка. попробуй! В головi фосфору дохуя, волоси випадать перестануть.
В горах Єгорка Iванцов. геолог i дурний кацап, i Васiлiса Єгоровна. женщiна мужской мєчти, рвуть траву i собiрают камнi.